Хіба ревуть воли, як ясла повні?

«Еге! – подумав вiн, – та це мiсяць отакоi роботи, то й багатирем станеш?»

Оже – ба! Раз – така робота не щодня i трапляеться, а вдруге – з кожним днем мiняеться й плата за роботу: то бiльшае, як багато товару присуне; то меншае, коли двi чи три берлини… Одначе плата за день нiколи не падала вiд карбованця; зате бiльшала iнодi й до п’яти. Все-таки далеко кориснiше косовицi!

Грицько радiв, дякував у душi порадникiв. А робив – як той вiл, цiлий день; спав на голiй землi або на колоддях; уставав тiльки що на свiт благословилося та знову за роботу брався; навiть мало що й iв, та й то все на ходу: пильнував, надолужав, як би бiльше заробити!

Пiзньоi осенi, як уже плоти перестали пригонити, а барки та судна коли-не-коли приходили, роботи треба було дожидати днями, а не часами, Грицько полiчив своi баришi: двi сотнi з лишкою лежало в його в кишенi!

Грицько радiв, як мала дитина.

Тепер його надiя, що, як виходив на заробiтки, ще тiльки мрiлася, стала виразнiше виступати перед очима: i город з садком, i нова тепла хата мов уже лежала в його в кишенi…

«Воно б таке, що й додому час», – подумав Грицько, та зима застукала.

– Якi тут у вас заробiтки зимою? – питав вiн знайомих херсонцiв.

– Очерети косити, – раяли тi.

Пiшов Грицько очерети косити.

– Все ж таки хоч на тi грошi проживу та одягнуся, а весна настане – зараз i потягну в Пiски!

Минула зима; наступила весна. Знову закипiла робота то на пристанi, то в полi.

Залишив Грицько думку вернутись повеснi додому: одiклав на осiнь.

«А може, тим часом хто надiйде з своiх, то тодi вже разом!». Грицько не помилився: прийшли весною пiщани; розпитують, як, що до чого; розказують за Пiски – хто оженився, хто замiж пiшов, хто вмер; розказують, як трохи крiпакам позначилося неволi, якi податки…

– А Чiпка як зажив, коли б ти знав, Грицьку! – хваляться йому.

– А ще не одружився?

– Ще. Та дурний буде, як не ожениться… Мати щодня гризе голову; так усе одкладае та й одкладае; немае, каже, по менi пари!

Грицько й тому радий.

– Ми з ним пасли вiвцi. Вiн парень добрий, та тiльки чудний собi. А тепер, кажете, зажив? От i добре!

Витрудив Грицько руки ту весну й те лiто; а восени вернувся з своiми в Пiски.

Як тiльки прийшов, зараз кинувся вишукувати грунту. Тодi iх не труднацiя була купити: козаки, почувши за кубанськi пустошi, що казна оддавала виселенцям, шарахнули на Кубань. Грицько швидко купив величезний огород з новою хатою, з повiтками, погребом, колодязем.