Повне зібрання творів

На першому астероiдi жив король. Вбраний у пурпур та горностаi, вiн сидiв на простенькому, але однаково величному тронi.

– Ага! Ось i пiдданий! – вигукнув король, помiтивши Маленького Принца.

А Маленький Принц запитав себе:

«Як вiн мiг упiзнати мене, ще нiколи не бачивши?»

Вiн не знав, що королям свiт видаеться спрощеним. Для них усi люди пiдданi.

– Пiдiйди, щоб я краще бачив тебе, – звелiв король, пишаючись, що нарештi вiн бодай для когось король.

Маленький Принц пошукав очима, де сiсти, але всю планету вкривала розкiшна горностаева мантiя.

– Позiхи в присутностi монарха суперечать етикетовi, – зауважив король. – Я забороняю тобi позiхати.

– Та я не годен стриматись, – вiдповiв, засоромившись, Маленький Принц. – Я довго подорожував, не спав…

– У такому разi, – мовив король, – я наказую тобi позiхати. Я вже багато рокiв не бачив, щоб хтось позiхав. Позiхи для мене – рiч цiкава.

– Я бентежуся… я не можу, – зашарiвся Маленький Принц.

– Гм-м! Гм-м! – протягнув король. – Тодi я… наказую тобi iнколи позiхати, а iнколи…

Вiн щось бурмотiв i видавався роздратованим.

Адже король, власне, прагнув, щоб його владу поважали. Вiн не терпiв непокори. То був абсолютний монарх. Але, сповнений доброти, давав розумнi накази.

– Якби я наказав, – просторiкував вiн, – генераловi обернутись у морського птаха i якби генерал не виконав наказу, то завинив би не генерал, а я.

– Можна менi сiсти? – несмiливо запитав Маленький Принц.

– Я тобi наказую сiсти! – вiдповiв король, величним жестом пiдiбравши полу горностаевоi мантii.

А Маленький Принц дивувався. Планета малесенька. Чим той король мiг правити?

– Ваша Величносте, – озвався вiн, – перепрошую, що запитую вас…

– Я тобi наказую запитати мене! – похапцем кинув король.

– Ваша Величносте… чим ви правите?

– Усiм, – з величною простотою вiдповiв король.

– Усiм?

Король скромним жестом показав на свою планету, iншi планети й на зорi.

– Цим усiм? – перепитав Маленький Принц.

– Цим усiм, – пiдтвердив король.

Адже цей монарх був не тiльки абсолютним, а й усесвiтнiм.

– І зорi коряться вам?

– Звичайно, – кивнув король. – Ту ж мить. Я не терплю непокори.

Така могутнiсть сповнила Маленького Принца захвату.