Повне зібрання творів

Якби вiн сам мав таку, то мiг би милуватись, як сiдае сонце, не сорок чотири, а сiмдесят два, а то й сто чи навiть двiстi разiв за день, нi разу не переставивши стiльця! Засмутившись через спогад про свою малу покинуту планету, вiн наважився попросити короля про милiсть:

– Я б хотiв побачити, як сiдае сонце… Зробiть менi таку ласку… Накажiть сонцю сiсти…

– Якби я наказав генераловi лiтати вiд квiтки до квiтки, наче метелик, або написати трагедiю, або обернутись у морського птаха i якби генерал не виконав отриманого наказу, хто – вiн чи я – не мав би слушностi?

– Ви, – твердо мовив Маленький Принц.

– Саме так. Вiд кожного слiд вимагати того, що вiн може виконати, – пояснював король. – Влада спираеться передусiм на розум. Якщо наказати народовi йти i кинутись у море, вiн зробить революцiю. Я маю право вимагати покори, бо моi накази розумнi.

– Ну, а як мое сонце, що заходить? – нагадав Маленький Принц, бо нiколи не забував свого вже поставленого запитання.

– Ти побачиш, як воно заходить.

Я дам наказ. Але, дотримуючись своеi науки врядування, зачекаю, поки настануть сприятливi умови.

– І коли ж це буде? – поцiкавився Маленький Принц.

– Гм! Гм! – замислився король, одразу зазирнувши у великий календар. – Гм! Гм! Це буде десь… десь… сьогоднi ввечерi десь о сьомiй годинi сорок хвилин! Ти побачиш, як менi коряться!

Маленький Принц позiхнув. Вiн засмутився, що не побачить за мить, як сiдае сонце. А ще й трохи знудився.

– Менi тут нема чого робити, – зiтхнув вiн.

– Я рушаю далi!

– Не йди! – благав король, бо страшенно пишався, що мае пiдданого. – Не йди, я зроблю тебе мiнiстром.

– Мiнiстром чого?

– Е… правосуддя!

– Таж тут нема кого судити!

– Цього нiколи не знаеш, – заперечив король. – Я ще не обiйшов свого королiвства. Я вже старенький i не маю мiсця для карети, а ходити пiшки менi важко.

– Ох! Таж я вже бачив, – мовив Маленький Принц, нахилившись, щоб знову глянути на iнший бiк планети. Там теж нiкого немае..

– Тодi ти судитимеш сам себе, – сказав король.

– Це найтяжче. Набагато тяжче судити себе, нiж ближнього. Якщо ти здатний судити себе, тодi ти справжнiй мудрець.

– Я, – заявив Маленький Принц, – можу судити себе де завгодно. Я не маю потреби жити тут.

– Гм! Гм! – вагався король. – Думаю, на моiй планетi десь е старий пацюк. Я чую його вночi. Ти мiг би судити цього пацюка. Вряди-годи оголошувати йому смертний вирок. Отак його життя залежатиме вiд твого правосуддя.