Повне зібрання творів

Очi головного не бачать…»

Вуста Маленького Принца ледь розтулилися, немов усмiхнувшись, i я знову казав собi: «Маленький Принц заснув, i мене страшенно зворушуе в ньому вiрнiсть квiтцi, образ троянди променiе в ньому, наче вогник лампи, навiть тодi, коли вiн спить…» Але я здогадувався: Маленький Принц ще бiльш беззахисний, нiж свiтильник. А свiтильники слiд захищати: порив вiтру може загасити iх…

Отак iдучи, я дiйшов на свiтанку до криницi.

Роздiл XXV

– Люди, – сказав Маленький Принц, – тиснуться в кур’ерськi потяги, але не знають, чого шукають.

Тодi вони метушаться й тупцяють на мiсцi…

І додав:

– Марний клопiт!..

Криниця, до якоi ми дiйшли, була не така, як сахарськi. Сахарськi криницi – звичайнi дiри, виритi в пiску. А ця скидалася на сiльську криницю. Але села там не було, тож менi здалося, нiби я марю.

– Дивно, – сказав я Маленькому Принцовi, – тут е все: блок, вiдро, мотузка…

Вiн смiявся, помацав мотузку, крутнув блок. Той вискнув, наче iржавий флюгер, коли довго спав i нарештi прокинувся вiтер.

– Чуеш, – мовив Маленький Принц, – ми розбудили криницю, i вона спiвае…

Я не хотiв, щоб вiн тягнув вiдро:

– Дай менi, – сказав я, – ця робота затяжка для тебе.

Я неквапом пiдтягнув вiдро аж до цямрини. Поставив якомога рiвнiше. У вухах i далi лунала пiсня блока, а в ще тремкiй водi я бачив, як полискуе сонце.

– Ця вода i мою втамуе спрагу, – озвався Маленький Принц. – Дай менi пити.

І я збагнув, чого вiн шукав!

Я пiднiс йому вiдро аж до вуст.

Вiн пив, заплющивши очi. Мить була втiшна, наче свято. Нi, та вода не була поживою. Вона народилася з походу пiд зорями, зi спiву блока, з зусиль моiх рук. Вона була добра для серця, немов подарунок. Як я був малим хлопцем, вогнi рiздвяноi ялинки, музика опiвнiчноi меси, лагiднiсть усмiшок становили отак разом усю осяйнiсть мого рiздвяного подарунка.

– Люди на твоiй планетi, – сказав Маленький Принц, – вирощують п’ять тисяч троянд в одному саду… i не знаходять там того, чого шукають…

– Не знаходять, – пiдтвердив я.

– Однак могли б знайти його в единiй трояндi та лiйцi води…

– Авжеж, – кивнув я.

А Маленький Принц додав:

– Але очi слiпi. Шукати треба серцем.

Я пив. Вiдпочивав. Пiсок на свiтанку мiниться медовими барвами. Я радiв i тим барвам. Але чому такий смуток оповив менi душу?..

– Ти повинен виконати свою обiцянку, – тихо нагадав Маленький Принц, знову сiвши поряд зi мною.