Повне зібрання творів

Старi шкаралупи не засмучують…

Я мовчав.

Маленький Принц похнюпився, але знову подолав розпуку:

– Знаеш, буде просто чудово. Я теж споглядатиму зорi… Всi зорi будуть криницями з iржавим блоком. Усi зорi поiтимуть мене…

Я мовчав.

– Це буде величезна радiсть! Ти матимеш п’ятсот мiльйонiв дзвiночкiв, я матиму п’ятсот мiльйонiв криниць…

Тепер замовк i Маленький Принц, бо заплакав…

– Це тут. Дай менi самому ступити один крок.

Вiн сiв, бо боявся.

Потiм додав:

– Знаеш… моя квiтка… я вiдповiдаю за неi! А вона така квола! Така наiвна.

Мае чотири нiкчемнi колючки, щоб боронитися вiд свiту…

Я сiв, бо ноги вже не тримали мене. А Маленький Принц проказав:

– Що ж… це все…

Вiн ще вагався мить, потiм пiдвiвся. Ступив один крок. Я й ворухнутися не мiг.

Лише жовта блискавка майнула коло кiсточки хлопчика. Вiн на мить зацiпенiв. Не зойкнув, а повiльно впав, як падае дерево. На сипкому пiску навiть не гупнуло.

Роздiл XXVII

Тепер, звичайно, минуло вже шiсть рокiв… Я ще нiколи не розповiдав про цю пригоду.

Товаришi, знову побачивши мене, радiли, що я живий. Я сумував, але казав iм: «Це втома…»

Тепер мiй смуток трохи розвiявся. Тобто… не зовсiм. Але знаю, що Маленький Принц повернувся на свою планету, бо на свiтанку не знайшов його тiла. Те тiло було не таке вже й важке… А вночi я люблю слухати зорi. Вони як п’ятсот мiльйонiв дзвiночкiв…

Але сталася одна дивна рiч. Малюючи намордник для Маленького Принца, я забув додати шкiряний ремiнець! Вiн нiколи не зможе начепити намордник на баранця.

Тож я запитую себе: «Що дiеться на його планетi? Може, баранець уже з’iв ту квiтку…»

Інколи я кажу собi: «Безперечно, нi! Маленький Принц щовечора накривае квiтку скляним ковпаком i добре пильнуе баранця…» Тодi я щасливий, i всi зорi лагiдно смiються.

А iнколи кажу iнше: «Вiн забiжить кудись думками тодi або тодi, – й цього досить! Якось увечерi забуде накрити ковпаком, а баранець тихесенько вийде серед ночi…» І тодi всi дзвiночки стають сльозинами!.

.

Саме в цьому й криеться велика таемниця. Для вас, для тих, хто, як i я, теж любить Маленького Принца, нiщо у свiтi не лишиться незмiнним, якщо десь – невiдомо де – не вiдомий нам баранець з’iв (або нi?) троянду…

Гляньте на небо. Запитайте себе: баранець з’iв квiтку чи нi? Ви побачите, як усе змiниться…

Жоден дорослий нiколи не зрозумiе, що це мае дуже велике значення!

Для мене це найгарнiший i найсумнiший краевид у свiтi.