Повне зібрання творів

Цей астероiд бачив тiльки раз у телескоп один турецький астроном 1909 року.

Потiм вiн провiв велику демонстрацiю свого вiдкриття на Мiжнародному конгресi астрономiв. Але нiхто йому не повiрив через його вбрання. Адже дорослi отакi.

На щастя для репутацii астероiда B-612, один турецький диктатор пiд страхом смертi звелiв своему народовi одягатися по-европейському. Астроном, одягнувшись у дуже елегантний костюм, повторив свою демонстрацiю 1920 року. Цього разу всi погодилися з ним.

Я повiдомляю вам такi подробицi про астероiд B-612 i назвав його номер тiльки через дорослих. Адже дорослi люблять цифри. Коли розповiсти iм про нового приятеля, вони нiколи не запитають про головне. Нiколи не поцiкавляться: «Який у нього голос? Якi iгри вiн любить? А вiн збирае метеликiв?» Натомiсть запитують: «Скiльки йому рокiв? Скiльки в нього братiв? Скiльки вiн важить? Скiльки заробляе його батько?» Тiльки почувши цi цифри, iм здаеться, нiби вони знають його.

Якщо розказати дорослим: «Я бачив гарний будинок iз рожевоi цегли, з геранню у вiкнах i голубами на покрiвлi», – вони не зможуть уявити собi той будинок. Їм треба казати: «Я бачив будинок за сто тисяч франкiв». І тодi вони вигукнуть: «Яка краса!»

Тож якщо казати дорослим: «Доказом iснування Маленького Принца е те, що вiн був милий, смiявся й хотiв мати баранця. Якщо хочуть баранця, значить, iснують», вони знизують плечима i вважають вас за дитину! Та якщо повiдомити: «Планета, з якоi вiн прибув, – астероiд B-612», тодi вони будуть переконанi й дадуть вам спокiй зi своiми запитаннями.

Отакi вони. Не слiд дорiкати iм за це. Дiти повиннi бути дуже поблажливi до дорослих.

Але, звичайно, нам, тим, хто розумiе життя, нам начхати на цифри! Я б хотiв почати цю книжку, як чарiвну казку. Я б хотiв написати:

«Був собi колись Маленький Принц, що жив на планетi, тiльки трохи бiльшiй за нього, i хотiв мати приятеля…» Для тих, хто розумiе життя, в цих словах було б набагато бiльше правди.

Бо я не хочу, щоб мою книжку читали легковажно. Я вiдчуваю страшенний смуток, розповiдаючи цi спогади. Вже шiсть рокiв, як мiй приятель зник разом зi своiм баранцем. Якщо я намагаюся тут описати його, то тiльки тому, щоб не забути. Дуже сумно забувати приятеля. Не кожному судилося мати приятеля. Адже, забувши, i я можу стати таким, як дорослi, що цiкавляться тiльки цифрами. Саме тому я купив коробку з фарбами та олiвцi.