Повне зібрання творів

Завзяте бажання танцювати вимагае, щоб танцювали всi, навiть тi, хто танцюе погано, бо iнакше буде не завзяття, а лише скам’янiла академiя i позбавлена значення вистава.

Не засуджуй людських помилок на кшталт iсторика, який судить про вже закiнчену добу. Хто дорiкатиме кедру, що вiн поки що тiльки насiнина, паросток, стебелинка, яка росте криво? Лишiть, нехай собi росте. Помилка за помилкою – й постане кедровий лiс, що поширить, коли дутиме сильний вiтер, пахощi птахiв.

Закiнчуючи, батько наголосив:

– Я вже казав тобi.

Помилка одного, успiх другого – не переживай через цi подiли. Плiдною е тiльки велика спiвпраця одних людей завдяки iншим. Невдалий жест служить вдалому жесту. А вдалий жест показуе мету, якоi прагнуть вони обидва, тому, хто зробив невдалий жест. Той, хто знаходить Бога, знаходить його для всiх. Адже моя iмперiя подiбна до храму, i я благав людей. Я запрошував людей будувати ii. Отже, iмперiя – iхнiй храм. А народження храму саме завдяки людям i мае свое найвище значення. Люди винаходять позолоту. Навiть той, хто шукае ii без успiху, теж винаходить. Адже передусiм саме з цього завзяття й народжуеться нова позолота.

Іншого разу батько казав:

– Не вигадуй iмперii, де все було б досконалим. Адже добрий смак – чеснота музейного куратора. А якщо зневажати несмак, ти не матимеш анi картин, анi танцю, анi палацу, анi садкiв. Ти створиш огидне внаслiдок страху перед нечистою працею землi. Ти будеш позбавлений тих об’ектiв унаслiдок порожнечi твоеi досконалостi. Вигадуй iмперiю, де все буде просто сповненим завзяття.

X

Моi армii втомленi, наче несли незмiрний тягар. До мене пiдiйшли моi командири:

– Коли ми повернемося додому? Смак жiнок iз завойованих оаз не вартий смаку наших жiнок.

Один з-помiж них сказав менi:

– Пане, я мрiю про жiнку, зроблену з мого часу, з моiх суперечок. Я хотiв би повернутися й осiсти в затишку рiдних мiсць. Пане, е одна iстина, якоi я б не змiг зробити ще глибшою. Дай менi рости в тишi мого села. Я вiдчуваю потребу обдумати свое життя.

Я зрозумiв, що вони мають потребу в тишi. Адже тiльки в тишi зав’язуеться й пускае корiння iстина кожного. Адже час спершу рахують, як пiд час годування грудьми. Та й сама материнська любов – передусiм годування грудьми. Хто бачив, щоб дитина виросла за мить? Тiльки тi, хто приходить звiдкись, кажуть: «Як вона виросла!» Але анi мати, анi батько не бачили, як вона виросла. Дитина розвинулася з плином часу. І щомитi була така, якою мала бути.