Повне зібрання творів

Якщо iмперiя жива i здорова, вона пiдносить iхню шляхетнiсть».

І я пригадав батьковi слова:

«Чеснота – це досконалiсть стану людини, а не вiдсутнiсть помилок. Якщо я прагну збудувати мiсто, я беру потолоч i негiдникiв та ошляхетнюю iх владою. Я пропонуе iм iнше сп’янiння, нiж пересiчне сп’янiння насильства, грабункiв i згвалтувань. Ось iхнi вузлуватi руки вже будують. Їхнi гордощi стають баштою, храмом i бастiоном. Їхня жорстокiсть стала величчю, а суворiсть – дисциплiною. Ось вони служать мiсту, народженому iхнiми зусиллями, мiсту, якому вони вiддавали свое серце.

І вони загинуть на бастiонах, щоб урятувати його. Ти побачиш тепер у них тiльки найяскравiшi чесноти.

Натомiсть, якщо ти вдаеш огиду перед могутнiстю землi, перед неоковирнiстю гумусу з його гниллям i червою, ти вимагаеш вiд людини передусiм не iснувати й не виявляти свого запаху. Ти засуджуеш у людях вияв iхньоi сили. Ставиш евнухiв на чолi iмперii. Вони карають порок, але ж порок – це могутнiсть, яка не мае застосування. Отже, вони карають могутнiсть i життя.

А потiм i самi стають музейними наглядачами i стережуть мертву iмперiю».

– Кедр, – казав менi батько, – живиться з багнюки землi, але обертае ii в густу крону, яка живиться сонцем.

– Кедр, – iнколи казав менi батько, – це досконалiсть багнюки. Це багнюка, що стало чеснотою. Якщо хочеш урятувати свою iмперiю, створи для неi завзяття. Воно стане магнiтом людських дiй. Тi самi вчинки, тi самi рухи, тi самi сподiвання та зусилля збудують мiсто замiсть знищувати його.

А тепер я кажу тобi:

– Твое мiсто додам, бо вже збудоване. Адже люди живуть не з того, що отримують, а з того, що дають. Сперечаючись за готовi запаси, вони знову стануть вовками у своiх кублах. А якщо твоя жорстокiсть спроможеться впокорити iх, стануть натомiсть худобою в хлiву. Адже мiсто не бувае збудованим остаточно. Я кажу, мовляв, уже закiнчив свiй витвiр, тiльки тодi, коли менi бракуе завзяття. Тодi люди вмирають, бо й так уже мертвi. Але досконалiсть – не мета, якоi досягають.

Це самовiддача задля Бога. Я нiколи не закiнчу будувати свое мiсто…

XVII

Ось чому я завжди зневажав як марний словесний вiтер. Я кидав виклик штучностi мови. А коли моi полководцi з притаманною iм несхитною тупiстю прийшли i сказали менi: «Народ бунтуе, ми пропонуемо тобi бути вправним…» – я вiдiслав своiх полководцiв. Адже вправнiсть – лише марне слово. У творчостi не може бути повороту назад. Засновують те, що роблять, бiльш нiчого.