Повне зібрання творів

Пустеля, пiдземнi солянi копальнi й племена, прикутi до ще нелюдськiших мiсць, нiж солонi води океану, причепленi до скам’янiлоi солi, опинилися пiд владою вирiзьбленого зi скель чорного обличчя, яке пiд чистим глибоким небом розтуляло рот для несамовитих проклять. Люди, охопленi страхом, утекли, придивившись до нього. Новина поширилася в глибину копалень, i робiтники, вийшовши на поверхню, поверталися спершу в бiк гори, а потiм, зi стиснутим серцем, мчали до намету, притьмом збирали свое причандалля, лаяли жiнку, дитину й раба i, штовхаючи поперед себе манатки, приреченi йти пiд невблаганним сонцем, пiшли стежками на пiвнiч.

Оскiльки води бракувало, загинули всi. Марними видавалися прогнози логiкiв, якi бачили, як гора руйнуеться, а люди увiчнюють свое iснування. Як вони могли передбачити те, що з’явиться?

Занурюючись у минуле, я подiляю храм на камiння. Цю операцiю можна передбачити, i вона проста. Так само як розкладаю на кiстки та нутрощi розрубане тiло, а храм – на камiння й уламки, маеток – на кiз, баранiв, оселi та гори… Але, якщо йду в майбутне, завжди треба брати до уваги народження нових iстот, якi додадуться до матерiалiв, i iх годi передбачити, бо вони з iншоi сутностi.

Цих iстот я називаю одиничними i простими, бо, подiленi, вони вмирають i зникають. Адже тиша – це те, що додаеться до камiння, але вмирае, коли роз’еднати його. Обличчя – це те, що додаеться до мармуру або елементiв обличчя, проте вмирае, якщо або розбивають мармур, або вирiзняють риси. Маеток – це те, що додаеться до кiз, осель, баранiв i гiр…

Я не зможу передбачити, але зможу заснувати. Адже майбутне будують. Якщо якесь едине обличчя вiдобразить рiзнорiднi елементи моеi доби, якщо я маю божественнi руки скульптора, мое прагнення справдиться. Але я помилюся, кажучи, мовляв, я вмiв передбачити. Адже я просто створю. Серед навколишнiх рiзнорiдних елементiв я б показав обличчя, перетворив би його на картину, i воно керувало б людьми.

Як i маеток, що вимагае iнколи навiть людськоi кровi.

Отже, передi мною постала нова iстина: перейматися майбутнiм марно та iлюзорно. Єдина слушна операцiя – виразити теперiшнiй свiт. А виразити – це збудувати з рiзнорiдноi теперiшностi обличчя, яке домiнуе, це створити тишу з камiння.

Будь-яка iнша претензiя – не що iнше, як словесний вiтер…

XXIII

Погано, коли серце бере гору над душею.

Коли почуття бере гору над розумом.