Визволення. Роман мілин

– Година на морi досить ясна, – зауважив вiн, спинившись, щоб випити. Лiнгард слухав його уважно й нетерпляче. А Картер казав далi:

– На пiвденному березi я помiтив двое високих побiлених дерев; певно, хтось, опинившись у цiй бухтi, добре побiлив iх: одне – вгорi, друге – внизу. Я гадаю, що це якась прикмета або межа… В чiм рiч, капiтане?

Лiнгард скочив на ноги, але Картерiв вигук примусив його знову сiсти.

– Нiчого, нiчого… Скажiть менi, скiльки людей у вас на яхтi?

– Двадцять трое, крiм господаря, його дружини й одного iспанського джентльмена, приятеля, що вони пiдчепили в Манiлi.

– Ви йшли з Манiли?

– Так. В Батавiю. Господар хоче вивчити колонiальну систему голландцiв. Вiн хоче розкритикувати ii. Коли стоiш на вахтi, то мимоволi пiдслухуеш – самi знаете. Потiм ми пiдемо до Цейлону, щоб стрiти там поштовий пароплав. Господар повернеться додому суходолом, через Єгипет. А яхта пiде в об’iзд навколо рогу Доброi Надii.

– Жiнка? – спитав Лiнгард. – Ви кажете, на яхтi жiнка. А ви озброенi?

– Не дуже, – недбало вiдповiв Картер.

 – Ми маемо кiлька мушкетiв i двi спортивнi рушницi, оце й усе. Гадаю, що цього або забагато, або ж замало, – додав вiн, мляво посмiхаючись.

Лiнгард пильно подивився на нього.

– Ви на тому суднi йшли з Англii? – спитав вiн.

– Нi! Я прибув на яхту, коли вийшов iз госпiталю в Гонконзi. До того плавав два роки бiля китайських берегiв.

Спинившись, вiн пошепки пояснив: – На суднах з опiумом. Мiдних гудзикiв тодi на менi не було. Мiй корабель залишив мене в Гонконзi, а я потребував роботи й тому згодився iхати на яхтi, бо не хотiв вертатися додому.

Крiм того, дуже тяжко працювати зi старим Робертсоном iз «Лаiмуни». Це мiй корабель. Ви, капiтане, чули про нього?

– Так, чув, – швидко вiдповiв Лiнгард. – Слухайте, мiстере Картер, яким шляхом вирушив у Сiнгапур ваш старший офiцер? Протоками Рiо?

– Мабуть, – вiдповiв Картер трохи здивовано. – А чому це ви питаете?

– Так, хочу знати… Що таке, мiстере Шоу?

– З пiвночi, сер, насуваеться чорна хмара, i от-от почнеться вiтер, – вiдповiв Шоу з дверей, пильно дивлячись на карафку.

– Може, вип’ете чарку? – сказав Лiнгард, пiдводячись. – А я пiду нагору подивитися.

Вiн вийшов на палубу. Тим часом Шоу пiдiйшов до столу й почав мовчки поратися бiля пляшок, тримаючи iх iз перебiльшеною обережнiстю, нiби наливаючи смертельну отруту. Заклавши руки в кишенi й одхилившись назад, Картер пильно й холодно оглядав його з голови до нiг.