Визволення. Роман мілин

Коли, здригнувшись, розплющив очi, то здивовано побачив нову зiрку, що злетiла вгору з-за берега i несподiвано згасла. Двi ще бiльшi зiрки злетiли за нею слiдом i теж, досягши тiеi самоi висоти, зникли.

– То ракети, чи що? – крiзь зуби спитав один матрос.

– Так, ракети, – сердито вiдповiв Картер. – А що то далi буде? – понуро пробурмотiв вiн сам до себе.

У вiдповiдь на це з похмурого брига, сердито стрельнувши, спалахнув промiнь вогню, що враз розсипався дощем iскор. Тiльки одна з них, бiла й блискуча, спинилася, повиснувши вгорi, i, яскраво засяявши, легко вибухнула.

В ту мить Картер побачив бригову прову, спрямовану за вiтром, розгойданi реi, надутий грот-марсель i почув виразне плюскання хвиль, що вiдскакували вiд прови. За хвилину кодола витяглась, i Картерiв човен, здригнувшись, кинувся слiдом за бригом.

Нахилившись уперед, Картер стежив, чуйний та уважний. Матроси сидiли, зiщулившись, на банках[31 - Банка – лава на човнi.] i куняли. Важко керувати човном, щоб потрапляти за судном, що скаче, але Картеровi це не заважало думати про свое незвичайне становище й непевне майбутне.

Тепер його найдужче непокоiла яхта: чи побачить вiн ii знову? З почуттям великого задоволення Картер спостерiг, як бриг розпустив своi вiтрила. Решту ночi вiн просидiв, стиснувши румпель, втупивши очi в темну парусинову пiрамiду, що пливла впевнено попереду, трохи похитуючись.

IV

Бриг, керований Лiнгардом, ще пiв дня лавiрував протоками помiж коралових рифiв. На вiдстанi пiстольного пострiлу вiн оминув довгу смугу пiдводного камiння, що повистромлювало своi чорнi горби з кипучоi пiни жовтого моря.

Коли бриг обiйшов цей пiскуватий пагорок з надвiтряного боку, з-за бурунiв, пiскуватих мiлин i купи скель показалась яхта, що лежала, нахилившись набiк, чорна й нерухома, на безмежному дзеркалi мiлкоi води. Довгi, голi щогли були трохи нахиленi, неначе гнав ii великий вiтер. Люди на бригу були враженi жалюгiдним виглядом яхти.

– Ось вона! – крикнув Шоу, зодягнений у чистий бiлий костюм. – Добре вона загрузла, сер? І на мою думку, – в намулi.

– Так, це намул, – поволi вiдказав Лiнгард, прикладаючи пiдзорну трубу до очей. – Збийте грот, мiстере Шоу, – наказав вiн, пильно дивлячись на яхту. – Ми ще попокрутимось тут.

Вiн поклав трубу й вiдiйшов вiд поруччя. З годину ще поповодив вiн iз недбайливою певнiстю свое маленьке судно заплутаними та вузькими протоками, i, здавалося, жодна пiщинка, жодна камiнючка зрадливого дна не могла сховатися вiд його ока.