Визволення. Роман мілин

Скинувши легку куртку, вiн лишився тiльки в бiлих штанах i тонкiй бавовнянiй сорочцi. Його складенi на грудях дужi руки скидалися на два товстих шматки сироi яловичини. Взутий був на босонiж у солом’янi сандалii, а голову його захищав величезний корбовий бриль; колись бiлий, а тепер дуже чорний, вiн надавав цiй людинi чудернацького вигляду живого гриба. Чоловiк перехилився через бильця й стояв нерухомо, спокiйно втупивши очi в тiнь брига на тихiй водi; бачив там свою схилену голову й плечi; довго дивився, нiби зацiкавлений своiм власним обличчям, лаючи мертвий штиль, що впав на корабель, як тягар, величезний i пекучий.

Потiм, глибоко зiтхнувши, пiдiйшов, лаючись, до нактоуза[4 - Нактоуз – кабiнка, де стоiть компас.]; сумно спинився перед ним. З-пiд одхиленоi шибки iлюмiнатора почулося щебетання канарки, яке, здавалося, було йому приемним. Вiн прислухався, ледве посмiхнувся i пробурмотiвши: «Дiк, бiдненький Дiк», знову пiрнув у мертву безмовнiсть свiту. Очi самi заплющилися, голова низько схилилась над гарячим мiдним верхом нактоуза.

– Ти що заснув? Поверни стерно! Дай хiд назад!

Малаець без найменшого руху в обличчi й позi, наче був вiн неживий, швидко закрутив колесо, перебираючи шпицi руками, а коли воно скреготячи спинилося, схопив його знову й мiцно тримав. Трохи згодом вiн помалу повернув голову i, глянувши через плече на море, глухо промовив:

– Вiтер нема – хiд нема.

– Вiтер нема, вiтер нема – ти тiльки це й знаеш, – промовив червонолиций моряк.

Матрос, здавалося, нiчого не розумiв i не чув. Бiлий подивився на малайця, оглянув обрiй навколо й коротко наказав:

– Дай стерно назад. Ти що, не чуеш, що вiтер ззаду? Ну, просто пень.

Малаець недбайливо повернув колесо, i червонолиций рушив далi, щось бурмочучи до себе. Раптом iз вiдчиненого люка почувся вигук:

– Гей, хто там на палубi? – Вiн зразу спинився, i вираз його обличчя змiнився на уважний.

– Єсть, – мовив вiн, нахиляючись до отвору.

– Що там скоiлось? – спитав знизу низький голос.

Червонолиций сказав здивованим тоном:

– Сер?..

– Чого стерно човгае сюди й туди. Для чого ж ви там, Шоу? Який вiтер?

– Єсть, – сказав Шоу знову й схилив голову в отвiр каюти. – Менi здалося, що подув вiтер, але тепер вiн зник. Анi руш.