Визволення. Роман мілин

Мабуть, якийсь папуас хотiв пересвiдчитись, чи можна вбити або поранити таке створiння, хоч був непохитно переконаний, що це неможливо; в ту саму мить Лiнгардiв матрос ударив експериментатора парангом. (Дехто з матросiв узяв iз собою три сокири на всякий випадок, може, доведеться прорубувати кущi.)

Смертельна колотнеча скоiлась так несподiвано, що Лiнгард, швидко озирнувшись, побачив свого оборонця, який вже падав, пронизаний списами в трьох мiсцях. Вазуб, що теж був там, оповiдав про цю подiю майже щотижня i, викликаючи жах у своiх слухачiв, показував, як поранений матрос блимав очима.

Лiнгард був неозброений i напрочуд безжурний, пояснюючи це тим, що вiн занадто запальний, щоб носити з собою зброю. «А якщо дiйде до чого, – доводив вiн, – в усякому разi я зможу викрутитись, убивши людину й кулаком. Тодi вже знаеш, що робиш, i не так швидко зчиниш бучу».

Отже, й тепер убив вiн дикуна, ударивши його з усього маху кулаком, а другого, схопивши за поперек, шпурнув у розлютований натовп… «Вiн розкидав людей, як вiтер розкидае вiдламанi гiлки, й пробив собi широку дорогу крiзь натовп наших ворогiв», – голосно оповiдав Вазуб.

Мабуть, швидкi Лiнгардовi рухи й незвичайний вигляд спричинили до того, що вояки вiдступили перед його натиском.

Скориставшись з iхнього здивування й переляку, Лiнгард зi своiми матросами кинувся до слобiдки напiвзруйнованою греблею. Всi вони вскочили в цю бiдну халупу, зроблену з гнилих циновок й уламкiв старих човнiв. У цьому захистку, що свiтився з усiх бокiв, мали вони час звести дух i побачити, що iхне становище не дуже-то покращало.

Жiнки i дiти втекли з халупи до кущiв. Тим часом на березi, в кiнцi греблi, вояки вили й стрибали, лаштуючись до генеральноi атаки. Лiнгард iз досадою побачив, що його вартовий матрос у човнi, очевидно, злякався, бо замiсть того, щоб плисти до корабля й вдарити на сполох, кинувся до невеликоi скелi за сто ярдiв од човна i, як несамовитий, намагався здертися на стрiмку кручу. Приплив скiнчився, i стрибнути в рiдку грязюку бiля халупок було однаково, що йти на смерть.

Отже, не лишалося нiчого iншого, як кинутися назад до берега й ускочити в човен, бо хистка будiвля не витримала б i дужого штурхана, а облоги й поготiв. Лiнгард негайно так i зробив. Озброiвшись кривою гiллякою, що попалася пiд руку, кинувся вперед на чолi трьох матросiв. Як тiльки вiн проскочив i ясно зрозумiв одчайдушнiсть свого вчинку, враз почув два пострiли, що раптом вибухнули праворуч.