Визволення. Роман мілин

Суцiльна маса чорних тiл i кучерявих голiв попереду захиталась i розступилась, проте не розбiглась.

Лiнгард бiг далi. Здалеку чув вiн вигуки кiлькох голосiв. Потiм розiтнувся ще один пострiл, i мушкетна куля, пройшовши довгу путь мiж ним та його ворогами, ударилась об землю, бризнувши невеличким струменем пiску. Коли б вiн скакнув далi, то опинився б саме серед ворогiв, але пiднята рука не знайшла кого вдарити. Тiльки чорнi спини швидко сунули, нахилившись до кущiв.

Лiнгард шпурнув палицю на найближчу пару чорних плечей.

Висока трава, захитавшись, спинилась; галасливий хор i пронизливий зойк, завмираючи, перейшов у тужливе виття. Лiсистi береги й синя бухта, здавалось, разом поринули в чари ясноi тишi. Лiнгард немов прокинувся зi сну, так швидко все змiнилось. Несподiване мовчання вразило його.

Вiн гукнув з усiеi сили i спинив своiх матросiв, що гналися за втiкачами. Незадоволено вони вертались назад, люто поглядаючи на стiну джунглiв, де не ворушився жоден лист. Невiдомi, що, так вчасно з’явившись, вирiшили кiнець пригоди, спинились, збившись докупи, там, де щойно були дикуни.

Лiнгард i молодий ватажок вадзьких купцiв зустрiлися в чудовому сяйвi пiвдня, серед шанобливоi безмовностi почту, на тому самому мiсцi, де матрос-малаець наклав головою. Лiнгард ступив уперед i простяг руку. Гассiм тим же вiдповiв на цей щирий жест. Перше стискання рук вiдбулося над мертвим тiлом, немовби доля вимагала заплатити смертю за цей дар дружби.

– Я нiколи не забуду цього дня! – щиро вигукнув Лiнгард, а ватажок спокiйно всмiхнувся.

І по короткiй паузi:

– Ти помстишся i спалиш селище? – спитав малаець, кинувши очима на мертвого ласкара, що лежав униз лицем, розкинувши руки, немов у розпуцi вхопився за землю, яку так мало знав.

Лiнгард вагався.

– Нi, – мовив вiн нарештi. – Вiд того нiкому не буде краще.

– Справедливо, – тихо сказав Гассiм. – Цей чоловiк був твiй винуватець – раб?

– Раб? – вигукнув Лiнгард. – Нi. Вiльний, як i я. Це англiйський бриг.

– Гай-гай! Тепер вiн справдi вiльний, – пробурмотiв малаець, ще раз глянувши на мертвого.

 – А хто ж заплатить за життя цiеi людини тим, хто втратив ii?

– Якщо в нього лишилася жiнка чи дитина, я знайду iх хоч де, – промовив Лiнгард iз каяттям.

– Ти говориш, як справжнiй вождь, – сказав Гассiм. – Тiльки нашi володарi не йдуть на бiй iз голими руками. Ех, ви, бiлi!

– Це була нерозважнiсть, прикра нерозважнiсть, – мовив Лiнгард, – i цей бiдний хлопчина наклав за це головою.