Визволення. Роман мілин

А бриг цей був його щастям на золотих пiсках Вiкторii: велика радiсть його юнацтва, досконалий мандрiвний дiм, що забезпечував незалежнiсть, любов i турботи. Вiн iнодi чув, як говорили, що Том Лiнгард нiчим у свiтi так не цiкавиться, як своiм бригом, i, усмiхаючись, сам погоджувався, що справдi нiчим живим так не милуеться, як своiм судном.

Для Лiнгарда бриг був так само сповнений життя, як i величезний навколишнiй свiт. Вiн вiдчував подих корабля в кожному руховi, в кожному коливаннi, в кожному нахилi рiвних щогл.

Для нього бриг був завжди милий, як давне кохання; бажаний, як незнана жiнка; чулий, як мати; вiрний, як улюблена дочка.

Годинами стояв Лiнгард бiля поруччя й слухав – слухав у мрiйнiй тишi ласкаве шепотiння моря, що хвилювалося за чорними бортами судна. Де вiтав цей син рибака з Девонських берегiв у такi моменти замисленоi самотностi? Вiн же, як i бiльшiсть iз його класу, не вiдчував витончених звукiв i був слiпий до таемних проявiв свiту; та був готовий до всього, яке б страшне, жахливе чи загрозливе воно не було.

А проте був беззахисний, як дитина, перед темними поривами свого власного серця. Тому важко сказати, якi думки опановували його, коли вiн затоплювався у мрiйних настроях.

Безперечно, як i в бiльшостi з нас, часом прокидався лiризм у його серцi, i тодi линув вiн у прекраснi краiни, далекi й небезпечнi. Та вiн не зважав на цi марнi мандрiвки, на цi надземнi iнтереси й турботи. Проте пiсля таких хвилин на його щоденному життi лишався теплий спокiйний вiдблиск, який пом’якшував його сувору натуру i ще тiснiше зв’язував його з бригом.

Вiн знав, що його маленький корабель мiг дати йому щось таке, чого нiхто на свiтi не дав би; щось особливе, його власне. Зв’язок цiеi людини з кiсток i м’язiв зi слухняною рiччю з дерева й залiза нагадував велике кохання. Бриг мав усi властивостi чогось живого: швидкий, слухняний, терпеливий, вiрний, гарний, здатний робити й терпiти – мав усе, крiм життя. Людина надихала життям цю рiч, що здавалася iй найдосконалiшою з усiх речей такого роду.

Воля капiтана була ii волею, його думка – ii iмпульсом, його подих – подихом ii iснування, хоч вiн вiдчував усе це якось невиразно, не перетворюючи своi почуття в нiмi формули думки. Для нього бриг був дорогий i единий в усьому свiтi. Бриг у триста чотирнадцять тонн вантажу – це ж цiле королiвство!

Ось тепер без бриля вийшов вiн рiвною ходою на палубу свого королiвства.