Визволення. Роман мілин

Це був тиндал екiпажу – щось на зразок помiчника боцмана, або серанга. Другий, що сидiв поруч нього на багрi, був майже чорний. Його зморщене обличчя мало комiчно-лютий вираз, що, здебiльшого, характеризуе людей iз пiвденно-захiдного побережжя Суматри.

Це був касаб, або комiрничий – посада почесна й легка. Вiн один з усього екiпажу, що вечеряв, помiтив на палубi свого господаря, вiдразу ж пробурмотiв щось тиндалевi, який раптом збив свого старого бриля набакир, що надало йому зовсiм безглуздого вигляду. Іншi теж почули, але не перестали iсти, а ще швидше замиготiли своiми сухорлявими руками.

Сонце стояло не вище як один градус над обрiем. Вiд розпеченоi поверхнi води почав пiдiйматися легкий туман, прозорий, ледве помiтний, проте й вiд цього сонце змiнилося на розпечений червоний диск, прямовисний i гарячий, що швидко котився по опуклiй поверхнi блискотливого моря. І от вiн упав за обрiй, безмежна просторiнь води несподiвано стала похмура, грiзна й глибока.

Сонна вода на мить затримала сонце на заходi; вiд нього до непорушного брига простяглася на гладенькiй i темнiй поверхнi смуга свiтла, рiвна, блискотлива, яскрава й проста; шлях золота, пурпуру й кармазину, слiпучий i жахливий, вiн, здавалося, простягся од землi аж на небо, до самоi брами почесноi смертi; та вiн слабшав помалу: море перемагало свiтло.

– Зайшло! – промовив Лiнград, що пильно стежив, але пропустив останнiй момент.

– Гадаю, сер, вiн майже точний. Три хвилини на сьому. Стерничий голосно вибив чотири склянки. Тодi другий босий матрос пройшов на корму, щоб стати до стерна, а серанг брига зiйшов по сходах i заступив на палубi Шоу. Пiдiйшовши до компаса, серанг мовчки спинився.

– Серанг, якщо буде вiтер, тримати на пiвденний схiд! – виразно наказав Шоу.

– Єсть, пiвденний схiд! – поважно вiдказав лiтнiй малаець.

– Коли бриг вiзьме хiд, доповiси менi, – встряв Лiнгард.

– Добре, туане, – вiдповiв серанг, швидко глянувши на небо. – Вiтер буде, – додав вiн стиха.

– Я теж гадаю, – сказав Лiнгард.

Тiнi швидко оточували бриг. Мулат, вистромивши голову з каюти, гукнув: – Готове, сер!

– Ходiм, з’iмо що-небудь, Шоу, – сказав Лiнгард. – Зачекайте! Спершу роздивiться навколо, а потiм пiдете униз, бо коли ми знову вийдемо, вже стемнiе.