Цент на двох

Кiт здригнувся майже непомiтно, але Лоiс це побачила.

– О, – швидко сказала вона, – зараз усi говорять про все.

– Напевно, так краще.

– О, так, набагато краще. Ну, це все, Кiте. Я просто хотiла розповiсти тобi, чому тепер я ставлюся трохи… без ентузiазму.

– Я не шокований, Лоiс. Я розумiю краще, нiж ти думаеш. Усi ми проходимо через такi часи. Але я знаю, що все буде добре, дiвчинко. Є той дар вiри, який ми маемо, ти i я, i вiн допоможе нам здолати поганi часи.

Говорячи це вiн пiднявся, i вони знову почали йти алеею.

– Я хочу, щоб ти молилася за мене iнколи, Лоiс. Я думаю, що твоi молитви будуть саме про те, що менi дiйсно потрiбно. Тому що ми стали набагато ближче один до одного за цi години, я вважаю.

Їi очi раптом засяяли.

– О, це так, дiйсно так! – вигукнула вона. – Зараз я вiдчуваю себе ближче до тебе, нiж до будь-кого у свiтi.

Вiн раптом зупинився i вказав на узбiччя.

– Ми можемо… лише хвилину…

Це була П’ета, статуя Пресвятоi Богородицi у людський зрiст, встановлена у пiвколi з камiння.

Вiдчувши себе трохи нiяково, вона опустилася на колiна бiля нього i зробила невдалу спробу помолитися.

Вона була лише на серединi молитви, коли вiн пiднявся. Вiн знову взяв ii за руку.

– Я хотiв подякувати Їй за те, що Вона дозволила нам провести цей день разом, – просто сказав вiн.

Лоiс вiдчула раптову грудку в горлi, i вона хотiла сказати щось, що дасть йому зрозумiти, наскiльки це значуще i для неi теж.

Але вона не знайшла слiв.

– Я завжди буду пам’ятати це, – продовжував вiн, i його голос трохи тремтiв, – цей зворушливий день з тобою. Це було саме те, що я очiкував. Ти саме така, як я сподiвався, Лоiс.

– Я дуже рада, Кiте.

– Розумiеш, поки ти була маленька, вони продовжували надсилати менi знiмки. Спочатку ти була зовсiм дитина, потiм дитинча в шкарпетках, що гралося на пляжi з вiдерцем i лопаткою, а потiм раптом ти стала задумливою дiвчинкою з цiкавiстю у чистих очах – i я весь час думав про тебе.

Кожна людина повинна мати щось живе, до чого лежить ii серце. Я думаю, Лоiс, саме твою маленьку чисту душу я намагався тримати поруч iз собою – навiть коли життя здавалося занадто гучним, а кожне iнтелектуальне уявлення про Бога здавалося абсолютним глузуванням. Бажання та любов i мiльйон iнших речей приходили до мене i казали: «Подивися на нас! Дивись, ми – Життя.