Цент на двох

Тепер, хвилину тому, вона прийшла з повнiстю написаною телеграмою i стояла тут, щоб подати менi ii, коли зненацька передумала чи що, i раптом порвала ii.

– Гм.

Перший клерк обiйшов стiйку i, пiднявши з пiдлоги два клаптики паперу, лiниво склав iх. Другий клерк читав через плече i, читаючи, пiдсвiдомо пiдраховував слова. Їх було всього сiм.

«Хочу попрощатися тобою назавжди. Рекомендую Італiю. Лоiс».

– Порвала, кажеш? – сказав другий клерк.

Мiстер Ікi

Квiнтесенцiя пошукiв змiсту на один акт

Сцена являе собою простiр перед котеджем у Захiдному Іссакширi у безнадiйно аркадський полудень десь у серпнi.

МІСТЕР ІКІ[2 - Icky (англ.) – неприемний, бридкий, липкий.], несподiвано одягнений у костюм селянина Єлизаветинських часiв, вештаеться серед горщикiв i ножiв. Вiн – немолодий чоловiк, чий життевий розквiт минув. З того факту, що вiн трохи гаркавить i що вiн несвiдомо вдягнув свiй каптан навиворiт, ми можемо припустити, що вiн або трохи вище, або значно нижче звичайних правил буденного життя.

Бiля нього на травi лежить ПІТЕР, маленький хлопчик. ПІТЕР, зазвичай кладе пiдборiддя на долонi, як на фотографiях молодого сера Вальтера Релi. Вiн мае певнi риси, включаючи серйознi, похмурi, навiть сумнi, сiрi очi – вiн випромiнюе ауру iстоти, яка жодного разу не споживала iжi земноi. Слiд сказати, що така аура найкраще випромiнюеться пiд час вiдблискiв, що народжуються пiсля обiду з великою кiлькiстю яловичини. Зачарований, вiн дивиться на МІСТЕРА ІКІ.

Тиша… Спiвають птахи.

ПІТЕР: Часто вночi я сиджу бiля свого вiкна i розглядаю зiрки. Інодi я думаю, що вони належать менi… (Серйозно) Я думаю, що сам стану зiркою одного дня…

МІСТЕР ІКІ: (примхливо) Так, так… так…

ПІТЕР: Я знаю iх всiх: Венера, Марс, Нептун, Глорiя Свенсон.

МІСТЕР ІКІ: Я не дуже добре знаю астрономiю… Я думав про Лондон, хлопче. І згадував мою дочку, яка поiхала туди, щоб стати машинiсткою… (Вiн зiтхае.

)

ПІТЕР: Менi подобалася Ульса, мiстер Ікi; вона була такою пухкою, такою кругленькою, такою повнотiлою.

МІСТЕР ІКІ: Та вона не варта паперу, яким вона була набита, хлопче. (Вiн спотикаеться о купу горщикiв i ножiв.)

ПІТЕР: Як Ваша астма, мiстере Ікi?

МІСТЕР ІКІ: Слава Богу, гiрше!.. (Похмуро) Менi сто рокiв… я стаю крихким.

ПІТЕР: Я сподiваюся, що Ваше життя трошки вгамувалося, вiдколи Ви вiдмовились вiд дрiбних пiдпалiв чужого майна.