Цент на двох

ЛОЇЗ: Ти дуже непослiдовна – минулого лiта ти читала кожен день.

ДЖУЛІ: Якби я була послiдовна, я б все ще споживала тепле молоко з маленькоi пляшечки.

ЛОЇЗ: Так, i, напевне, з моеi пляшечки. Але менi подобаеться мiстер Калкiнс.

ДЖУЛІ: Я його нiколи не зустрiчала.

ЛОЇЗ: Так, ти поквапишся?

ДЖУЛІ: Так. (Пiсля паузи) Я зачекаю, поки вода трохи охолоне, а потiм додам ще гарячоi.

ЛОЇЗ: (саркастично) Як цiкаво!

ДЖУЛІ: Пам’ятаеш як ми з тобою грали в «милки»?

ЛОЇЗ: Так – у десять рокiв. Я дуже здивована, що ти вже не граеш у цю гру.

ДЖУЛІ: Я граю. Як раз збираюся через хвилину

ЛОЇЗ: Дурна гра.

ДЖУЛІ: (тепло) Нi, не дурна. Вона корисна для нервiв. Б’юсь об заклад, ти забула, як у неi грати.

ЛОЇЗ: (заперечно) Нi, не забула. Наповнюеш ванну мильною пiною, а потiм сiдаеш на край i зiсковзуеш вниз.

ДЖУЛІ: (презирливо похитуючи головою) Нi! Це лише частина правил. Ти повинна ковзати вниз, не торкаючись рукою чи ногою…

ЛОЇЗ: (нетерпляче) О, Господи! Чи не все одно? Я б дуже хотiла, щоб ми або перестали приiжджати сюди влiтку, або придбали б будинок з двома ваннами.

ДЖУЛІ: Ти можеш придбати собi невеличке коритце з олова або скористатися шлангом…

ЛОЇЗ: Замовкни вже!

ДЖУЛІ: (не звертаючи уваги) Залиш рушника.

ЛОЇЗ: Що?

ДЖУЛІ: Залиш рушника, коли пiдеш.

ЛОЇЗ: Цього рушника?

ДЖУЛІ: (дуже мило) Так, я забула свого рушника.

ЛОЇЗ: (озираючись уперше) Ти зовсiм дурепа? У тебе навiть халата нема.

ДЖУЛІ: (також оглядаюсь) Дiйсно нема.

ЛОЇЗ: (з пiдозрою) Як ти потрапила сюди?

ДЖУЛІ: (смiеться) Я, мабуть, …я, мабуть, якось прослизнула. Ну знаеш – така собi бiла фiгура, що прослизае по сходах, i…

ЛОЇЗ: (сварливо) Ти маленька негiдниця Ти не маеш жодноi гордостi чи самоповаги?

ДЖУЛІ: Маю досить i того й iншого. Я думаю, що це як раз i доводить. Я дуже добре виглядала. Я насправдi досить мила у своему природному станi.

ЛОЇЗ: Ах, ти ж…

ДЖУЛІ: (думаючи вголос) Я хочу, щоб люди не носили одягу. Я здогадуюсь, я мала б народитись язичницею, або ж тубiльцем, чи щось таке.

ЛОЇЗ: Ти…

ДЖУЛІ: Менi минулоi ночi наснилося, що однiеi недiлi до церкви маленький хлопчик принiс магнiт, який притягував тканину. Вiн постягав одяг вiдразу з усiх, що привело iх у жахливий стан: люди плакали, кричали без кiнця, нiби вони вперше виявили своi власнi шкури. Тiльки я не хвилювалася, бо просто смiялася. Менi довелося збирати пожертви, тому що нiхто iнший цього не мiг зробити.