Цент на двох

За тиждень пiсля цього вiзиту ii свiтильники бiльше не засвiчувались – темрява, що зайняла простiр, здавалося, слiпо втупилася у його незавiшене вiкно, що завмерло в очiкуваннi. Потiм нарештi свiтло з’явилося, але замiсть Каролiни та ii вiдвiдувачiв воно висвiтило звичайну родину – маленького чоловiка зi щетинистими вусиками й жiнку з повними грудьми, яка проводила вечори, погладжуючи себе по стегнах та розкладаючи пасьянси. Через два днi Мерлiн остаточно опустив завiсу на своему вiкнi.

Мерлiн не мiг уявити собi нiчого гарнiшого, нiж будувати свое життя з Олiвiею. Буде котедж у передмiстi, котедж, пофарбований у синiй колiр, лише на один клас нижче, нiж котеджi з бiлою лiпниною i зеленим дахом. У травi навколо котеджу будуть розкиданi iржавi садовi iнструменти, стоятиме розбита зелена лавка та плетена дитяча коляска злiва. А навколо трави, дитячоi коляски та самого котеджу, навколо всього його свiту були б обiймаючи руки Олiвii, трохи мiцнiшi, нiж руки «нео-олiвiйського» перiоду, котрий настане, коли ii щоки почнуть тремтiти пiд час ходи, так злегка, вiд занадто iнтенсивного масажу обличчя.

Зараз вiн чув ii голос, зовсiм зблизька:

«Я знала, що ти збираешся сказати це сьогоднi ввечерi, Мерлiн.

Я помiтила…»

Вона помiтила… Аж раптом вiн задумався, скiльки всього вона ще могла помiтити. Чи могла вона помiтити, що дiвчина, яка прийшла на вечiрку у супроводi трьох чоловiкiв i сiла за сусiднiй стiл, була Каролiна? Чи могла вона це помiтити? Чи могла вона помiтити, що спиртнi напоi, що принесли iз собою тi чоловiки, були набагато мiцнiшi, нiж червонi чорнила Пульпата, розбавленi втричi?

Мерлiн дивився, затамувавши подих, напiвчуючи крiзь ефiр, наповнений iншими розмовами, тихий, нiжний монолог Олiвii, який звучав так, наче вона була наполегливою медоносною бджолою, що висмоктувала всю солодкiсть зi своеi пам’ятноi години.

Мерлiн дослухався до дзвону шматочкiв льоду та тонкого приязного смiху всiх чотирьох, – i смiх Каролiни, який вiн так добре пам’ятав, його розворушив, пiдняв, та владно покликав його серце до ii столику, куди воно слухняно пiшло. Вiн мiг бачити ii досить чiтко, i йому здавалося, що якщо за останнi пiвтора року вона i змiнилася, то лише трохи.