Цент на двох

Коридор мав запах давнини – овочiв врожаю 1880 року, меблевоi полiтури, що була в модi, коли «Адам-Єва» Брайан протистояв Уiльяму Мак-Кiнлi, портьерами, якi були важче на цiлу унцiю вiд пилу, що був зiбраний зi зношеного взуття та ворсу з суконь, якi давно перетворилися на клаптевi ковдри. Цей запах переслiдував його коли вiн йшов вгору по сходах, посилювався i загострювався на кожному прольотi, де його пiдкреслювала аура приготовленоi iжi, змiнюючись на наступному прольотi запахом мертвоi рутини мертвих поколiнь.

Врештi-решт перед ним опинялися дверi його кiмнати, яка з непристойною готовнiстю вiдчинялась i закривалась з презирливим фирканням пiсля його: «Привiт, дорога! Сьогоднi будемо бенкетувати».

Олiвiя, яка завжди iхала додому автобусом, щоб «отримати ковток повiтря», стелила лiжко та розвiшувала одяг. Пiсля його вiтання вона пiдходила до нього i дарувала йому швидкий поцiлунок, широко розплющивши очi, в той час, як вiн тримав ii вертикально, наче драбину, за обидвi руки, нiби вона ось-ось втратить рiвновагу, i якщо вiн вiдмовиться ii пiдтримувати, вона може впасти прямо на пiдлогу.

Такий поцiлунок з’являеться на другий рiк одруження, замiнюючи поцiлунок наречених (який в кращому випадку виглядае досить награно, як кажуть тi, хто розумiеться на таких речах, i прагне лише скопiювати сцени з фiльмiв, повних пристрастi).

Потiм наставала вечеря, i пiсля цього вони виходили на прогулянку, через два квартали та Центральний парк, а iнодi до кiнотеатру, де фiльми терпляче навчали iх, що усе в життi створено саме для них, i що якiсь грандiознi, чудовi та прекраснi речi невдовзi трапляться саме з ними, якщо вони будуть слухняними, пiдкорятися своiм законним начальникам i триматися трохи далi вiд зайвих задоволень.

Саме таким був кожен iхнiй день протягом трьох рокiв. Потiм в iхньому життi настали змiни: Олiвiя народила дитину, i це сприяло тому, що Мерлiн отримав новий приплив матерiальних ресурсiв.

На третьому тижнi пiсляпологового ув’язнення Олiвii, пiсля години нервових репетицiй, вiн зайшов до кабiнету мiстера Мунлайта Квiла i зажадав величезного пiдвищення зарплати.

– Я працюю тут десять рокiв, – сказав вiн, – з того часу, як менi виповнилось дев’ятнадцять. Я завжди намагався робити все можливе в iнтересах бiзнесу.

Мiстер Мунлайт Квiл вiдповiв, що вiн подумае над цим.