Цент на двох

Психiчно та фiзично вiн був настiльки цiлком вiдмiнний вiд Мерлiна Грейнджера у двадцять п’ять рокiв, що здавалося недоречним, що вiн повинен досi мати те саме iм’я.

Вiн все ще працював у книгарнi, найнявши молодого помiчника, якого, звичайно, вважав дуже лiнивим, i нову молоду секретарку мiс Гафнi. Мiс Мак-Кракен, стародавня i незворушна, як i вiн сам, все ще вела облiк. Молодий Артур торгував облiгацiями на Уолл-стрiт, як, здавалося, в той час робили всi юнаки. Все це, звичайно, було саме так, як i повинно бути.

Нехай старий Мерлiн здобувае усю магiю, яку може, зi своiх книг – мiсце молодого короля Артура перебувало у свiтi цифр.

Одного дня, о четвертiй годинi, коли Мерлiн у своiх капцях на м’якiй пiдошвi безшумно ковзнув до передньоi частини магазину, керований новою звичкою, якоi вiн, чесно кажучи, трохи соромився, а саме – шпигувати за молодим клерком, вiн, напружуючи зiв’ялий зiр, випадково визирнув через вiтрину, щоб роздивитися вулицю. Лiмузин – великий, привабливий, дивовижний, пiдкотив до бордюру, i шофер, вийшовши й провiвши якусь розмову з людьми в салонi машини, розгублено обернувся i попрямував до входу в «Мунлайт Квiл».

Вiн вiдчинив дверi, прослизнув всередину i, невпевнено поглянувши на старого у фесцi, звернувся до нього глухим, похмурим голосом, нiби його слова доносилися крiзь туман.

– Чи ви…чи у вас продаються завдання?

Мерлiн кивнув.

– Пiдручники знаходяться в заднiй частинi магазину.

Шофер зняв кепку та почухав коротко стрижену кучеряву голову.

– Та, нi. Те що треба, то детектив.

Вiн вказав великим пальцем назад у напрямку лiмузина.

– Вона бачила це в газетi. Перше завдання.

Інтерес Мерлiна посилився. Тут, можливо, був великий продаж.

– А, видання. Так, ми рекламували кiлька перших видань, але… детективи, я не пригадую… Яка була назва?

– Я забув. Про злочин.

– Про злочин? У нас… ну ми маемо «Злочини сiм’i Борджiа» – сап’янова палiтурка, Лондон 1769, прекрасний…

– Нi, – перебив його шофер, – там був один хлопець, який скоiв цi злочини.

Вона дiзналася з оголошення у газетi, що у вас у продажу е ця книга.

Вiн вiдкинув кiлька можливих назв з виглядом знавця.

– Сильвер Бондар, – раптом оголосив вiн пiсля невеликоi паузи.

– Що? – перепитав Мерлiн, не пiдозрюючи, про що саме йдеться.

– Сильвер Бондар. Це був той хлопець, який скоiв злочини.

– Сильвер Бондар?

– Сильвер Бондар. Може пiрат якийсь.

Мерлiн почухав коротку сиву щетину на щоках.