Маленькі жінки

Думаю, ми достатньо працювали у цьому роцi i чесно заслужили це! – невпевнено викрикнула Джо, а потiм опустила очi, роблячи вигляд, що уважно вивчае вiзерунок на килимi.

– Я ось точно заслужила – вчу цих маленьких розбишак цiлими днями, хоча iз задоволенням посидiла б удома, – протягнула Мег жалiбним тоном.

– Та тобi ще пощастило, адже у тебе немае i половини моiх турбот, – сказала Джо. – Подивилася б я, на скiльки вас вистачило, любi сестрички, якби ви хоча б на кiлька годин залишилися наодинцi з нервовою, метушливою старою, яка змушуе вас ходити по дому не iнакше як навшпиньки та смикае через будь-яку дрiбницю – «бiжи туди, принеси це, зроби те» – ще й завжди чимось незадоволена.

– Скаржитися то грiх, звичайно, але я вважаю, що мити посуд i прибирати – це найгiрша робота у свiтi. Коли ти цiлiсiнький день щось метеш, шкребеш та миеш, шкiра на руках стае такою сухою та грубою, що навiть на пiанiно грати важко, – Бет подивилася на своi огрубiлi руки i важко зiтхнула, i цього разу це зiтхання точно почули всi.

– Сумнiваюся, що хтось iз вас страждае бiльше за мене, – вигукнула Емi, – адже вам не доводиться ходити до школи з зухвалими дiвчиськами, якi знущаються з вас, якщо ви хоча б раз не вивчили урок, посмiхаються над вашими старими зношеними сукнями, обзивають жебрачкою i кажуть, що у мене нiс, наче картопина.

– Ти, напевно, хотiла сказати «насмiхаються», а не «посмiхаються», – зазначила Джо та саме посмiхнулась.

– Ой, ти чудово зрозумiла, що я хотiла сказати, тож не обов'язково прискiпуватись. Я вчуся використовувати новi слова i розширювати свiй лексогон, – задравши носа вiдповiла Емi, а Джо цього разу вже вiдверто зареготала.

– Так, досить мавпувати, дiвчата. Якби лишень тато не втратив усi своi статки, коли ми були маленькими! Боже мiй! Ми жили б зараз у розкошi, були щасливi та горя не знали! – мрiйливо сказала Мег, яка ще пам'ятала кращi часи.

– Ти ж наче нещодавно казала, що ми щасливiшi за королiвських дiтей, тому що вони весь час сваряться через своi багатства.

– Так, говорила, Бет. Насправдi, я думаю, що так воно i е, адже хоч нам i доводиться працювати, але ми можемо ось так посидiти, вiд душi посмiятися i пожартувати одна над одною, i взагалi, ми, як полюбляе казати Джо, весела юрба.

– Джо дiйсно як скаже щось! – зауважила Емi, скоса глянувши на довготелесу фiгуру, яка розтягнулася на килимi.