Маленькі жінки

Враження тiльки закрiплював величезний каретний сарай у дворi та доглянутий сад з прилеглою до нього оранжереею. Вiкна прикрашали дорогi портьери, за якими вгадувалися силуети вишуканих предметiв iнтер'еру. Але незважаючи на всю цю розкiш, будинок виглядав якимось порожнiм, тому що по галявинi не бiгали дiти, у вiкно не визирало усмiхнене материнське обличчя, та й тi рiдкiснi гостi, якi сюди приходили, були скорiше винятком, анiж правилом. Єдиними мешканцями цього будинку були старий джентльмен i його шiстнадцятирiчний онук.

У бурхливiй уявi Джо цей гарний будинок був чимось на зразок зачарованого замку, за дверима якого були прихованi скарби i розваги, якими просто нехтували. Їй давно хотiлося заглянути всередину i на власнi очi побачити все, а ще познайомитися з «хлопчиськом Лоренсом», який, як здавалося Джо, i сам хотiв завести друзiв, але, мабуть, соромився або просто не знав, як зробити перший крок. Пiсля новорiчного балу Джо була налаштована вкрай рiшуче i навiть вигадала безлiч сценарiiв, як зав'язати з ним дружбу, проте останнiм часом Лорi не було видно, i Джо вирiшила, що вiн мiг знову поiхати вчитися кудись за кордон.

Але ось вона помiтила знайоме смагляве обличчя у вiкнi верхнього поверху, яке задумливо спостерiгало, як Бет та Емi грали в снiжки у саду.

– Цей хлопчик явно страждае вiд нестачi спiлкування та розваг, – сказала вона собi. – Його дiдусь просто не розумiе, що для нього добре, iнакше вiн не тримав би його пiд замком у повнiй самотностi.

Йому потрiбнi друзi, з якими можна повеселитися i пограти, хто-небудь молодий i жвавий. Може, пiти туди i поговорити про це особисто зi стариганом Лоренсом?

Ця iдея потiшила Джо, яка любила смiливi вчинки i завжди шокувала Мег своiми дивними витiвками. План походу до «палацу Лоренсiв» не давав Джо спокою, i в один прекрасний день Джо вирiшила дiяти, а там вже, як то кажуть, хай буде, що буде. Вона помiтила, що мiстер Лоренс кудись поiхав, i тiеi ж митi вислизнула з дому, прокралася через сад до живоплоту, де на кiлька хвилин причаiлася, щоб розвiдати обстановку.

Все тихо – фiранки на нижнiх поверхах запнутi, слуг не видно, а все в тому ж вiкнi верхнього поверху стирчить курчава чорна голова.

– Ось вiн, бiдолаха, вмирае там вiд нудьги у такий похмурий день. Так не годиться! Мабуть, жбурну снiжок у його вiкно, щоб вiн мене помiтив, i хоч трохи розважу його дружньою бесiдою.