Маленькі жінки

Батько називав ii «маленька мiс Спокiй», i це прiзвисько iй iдеально пiдходило, тому що вона, здавалося, жила у власному щасливому свiтi, ризикуючи виходити назовнi лише для зустрiчi з тими небагатьма, кому вона довiряла i кого любила.

Емi, хоча i була наймолодшою, була чи не найважливiшою людиною в родинi – принаймнi, так вона сама вважала. Фарфорова шкiра, блакитнi очi, золотавi кучерики, вона завжди поводилась, як справжня юна ледi, нi на мить не забуваючи про вишуканi манери.

А от щодо характерiв чотирьох сестер, про них ми дiзнаемося трохи згодом.

Годинник пробив шосту годину. Бет прибрала попiл бiля камiна i присунула до вогнища пару домашнiх капцiв, щоб тi нагрiлися. Дiвчата посмiхнулися, адже це був свого роду ритуал, який означав, що скоро додому повернеться з роботи мама, або Мармi, як вони ii називали. Мег припинила повчати молодших сестер i запалила лампу, Емi виповзла з нетрiв глибокого крiсла, а Джо, геть забувши про втому, пiдстрибнула i пiднесла капцi ближче до вогню.

– Вони вже геть зносилися.

– Я думала купити iй новi капцi на свiй долар, – сказала Бет.

– Нi, я куплю! – вигукнула Емi.

– Я найстарша, – почала Мег, але Джо ii перебила …

– Коли тато йшов на вiйну, вiн сказав менi, що на час його вiдсутностi за чоловiка в домi я, тож логiчно, що новi капцi для мами маю купити саме я.

– Я пропоную вчинити так, – сказала Бет, – кожна з нас подаруе iй що-небудь на Рiздво, а собi купувати ми нiчого не будемо.

– Це так схоже на тебе, дорогенька! Але що ж ми iй подаруемо? – вигукнула Джо.

На кiлька секунд всi були у роздумах, а потiм Мег оголосила, немов цю iдею пiдказали iй власнi тендiтнi руки:

– Я подарую iй гарненькi рукавички.

– Пара гарних мiцних чобiт, ось що справдi потрiбно людинi у наш час, – вигукнула Джо.

– А я куплю iй носовi хустинки, – сказала Бет.

– Тодi я куплю мамi флакон парфумiв, впевнена, iй буде приемно отримати такий подарунок. Думаю, вони коштують не дуже дорого, i менi, можливо, навiть вистачить на олiвцi, – додала Емi.

– А як ми подаруемо iй всi цi речi? – запитала Мег.

– Покладемо iх на стiл, покличемо ii i будемо дивитися, як вона буде розгортати подарунки. Пам'ятаеш, як ми робили в дитинствi на нашi днi народження? – вiдповiла Джо.

– Пам'ятаю, як я боялася, коли приходила моя черга сидiти у великому крiслi у вiтальнi i спостерiгати, як ви всi крокуете до мене, щоб привiтати i вручити подарунки на день народження.