Собака на сіні (збірник)

Вiдомий iнтелектуал i дослiдник iспанськоi лiтератури Марселiно Менендес-i-Пелайо подiляе п’еси Лопе де Веги на: 1) короткi твори: «розмови», «лоас», «iнтермедii» i «аутос сакременталес», серед яких згадуе такi твори, як «Слiпа», «Прощена розпусниця», «Божевiлля за честь», «Заiзд Сарсуели», «Наслiдник неба»; 2) комедii: релiгiйнi («Створення свiту», «Красуня Естер», «Трилогiя про Святого Ісiдора Орача», «Добра заступниця»), мiфологiчнi («Жiнки без чоловiкiв», «Непохитний чоловiк»), створенi за сюжетами класичноi iсторii («Пiдпалений Рим»), присвяченi всесвiтнiй iсторii («Великий герцог московський i переслiдуваний iмператор»), заснованi на подiях нацiональноi iсторii («Найкращий Алькальд, король», «Перiбаньес i командор Оканьi», «Фуенте Овехуна», «Кабальеро з Ольмедо»), пасторальнi комедii («Справжнiй коханець», «Розлючений Белардо», перша iспанська опера «Сельва без кохання»), лицарськi комедii («Маркiз з Мантуi», «Молодi роки Рольдана», «Урсин i Валентин»), комедii, створенi за мотивами новел («Сокiл Федерико» за твором Боккаччо i «Покарання без помсти» за мотивами новели Банделло).

У третьому томi «Історii iспанськоi лiтератури. Золотi вiки: театр» Е. М. Вiлсон i Д. Муар додають до класифiкацii Менендеса-i-Пелайо «любовнi комедii», або «комедii плаща i шпаги», або «комедii iнтриги» («Манiрнiсть Белiси», «Винахiдлива закохана», «Дурочка», «Покохати, не знаючи кого» i, звичайно, «Собака на сiнi») i «комедii святих», в основу яких покладено житiя праведникiв i святих («Справжня вигадка», «Африканський святий»).

Варто пам’ятати, що термiн «комедiя» вживався Лопе де Вегою не зовсiм в тому значеннi, як це прийнято сьогоднi: це не обов’язково веселий i розважальний текст, а й цiлком серйозний твiр iз щасливим або навiть трагiчним фiналом. Ось чому Е. М. Вiлсон i Д. Муар називають трагедiями твори, якi у Менендеса-i-Пелайо представленi як комедii: «Мирнi угоди королiв i евреiв у Толедо», «Герцог Вiсео», «Байстрюк Мударра», i в тому числi цiлу низку найвiдомiших шедеврiв письменника «Перiбаньес i командор Оканьi», «Лицар з Ольмедо» i «Фуенте Овехуна». Така незвичнiсть термiнологii зайвий раз свiдчить про жанрове новаторство Лопе-драматурга.

Отже, тематика п’ес Лопе де Веги апелюе до нацiональних звичаiв, iсторii, легенд, пiсень, традицiй i вiрувань, а загальнолюдське та унiверсальне письменником настiльки майстерно адаптуються до рiвня сприйняття його спiввiтчизникiв, що стають для iспанцiв чимось своiм.