Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Так чому ж не перехлюпуеться через креш моеi душi радiсть, чому я не смiюся, не плачу з утiхи, чому нинi, вихопившись iз натовпу, який на майданi перед Верховною Радою кричав i «слава», i «ганьба», – геть подався з площi осамотнений i скулений, немов побитий пес, – я, депутат украiнського парламенту, член опозицiйноi Народноi Ради, яка виборола для Украiни незалежнiсть, i в незрозумiлому смутку сиджу ось цiлу нiч у своему готельному номерi…

Я врештi збагнув, вiд чого мiй смуток. Гай-гай! Народи Європи в такий безмiр вiддалилися вiд нас, немов тi два азовськi брати, що полишили третього на степовому перепуттi; третього залишили в його нацiональному середньовiччi – з ворожбитами, вiдьмами й змодернiзованими рiзновидами окультних сил, з нечинними законами, сплюндрованою бiльшовизмом землею, з розлiнивленим i пропитим господарем тiеi землi, з ордою непомностi в людських душах – обкраденого – i розбудженого.

Виборсуйся тепер сам зi свого середньовiччя, куди тебе загнали жорстока iсторiя i твоi власнi добродушнiсть та довiрливiсть, доганяй своiх лукавих братiв, що покинули тебе на безводдi й безхлiб’i!

Благословилося на свiт: над Киевом iз кокона ночi проколюеться тихий i погожий осiннiй ранок.

І цей величний початок першого дня на вiльнiй Украiнi раптом додае менi отухи: нiхто хай не думае, що з якихось там об’ективних причин ми вiдкотилися у своему розвитку на цiлi столiття, – ми таки знаходимося, якщо брати до уваги iсторiю украiнського народу, в нацiональному середньовiччi i мусимо знайти в цiй реальностi найвищий оптимiзм.

Бо, коли б лише припустили, що живемо такi, як е, у пiзньовiччi, за яким неминуче приходить кiнець нацiонального життя, i ми опинилися на митницi з порожнiми торбами, – втратили б потребу працювати i нiколи нiчого не змогли б передати незнаним нам сьогоднi прийдешнiм земним чи то космiчним цивiлiзацiям.

Не виннi ми, що залишилися позаду, та виннi будемо, якщо не окреслимо чiтко мiсця свого знаходження. Тому я стверджую (не з мотивiв пiсного патрiотизму, а з тверезого усвiдомлення нашоi реальностi): украiнська нацiя, ще молода й сповнена енергii, вийде дужою iз свого середньовiччя, бо так хоче свiтова гармонiя, яка, не буваючи нiколи ущербленою, не зможе обiйтися без державного досвiду п’ятдесятимiльйонного украiнського народу.

Я беззастережно вiрю у справжню незалежнiсть Украiни, i для цього не потрiбно бозна-якоi одержимостi, бо творення самостiйноi Украiнськоi держави вже цiле столiття вiдбуваеться на моiх очах.