На нашем сайте вы можете читать онлайн «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Автор
Дата выхода
07 декабря 2016
Краткое содержание книги Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Видання «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» структурно складається з двох книг: «Благослови, душе моя, Господа!..» та «Мандрівки близькі і далекі». У них синтезовано жанри подорожнього нарису й політичного щоденника, а також активно осмислюються події минулого і сучасного України.
Перша книга щоденників охоплює кульмінаційний період боротьби за Українську державу. У ній міститься величезний пласт історичного матеріалу, що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів.
У другій книзі її структурним стрижнем є опис подорожей, здійснених автором упродовж життя. Ці подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені публіцистичним матеріалом, є підставою для медитацій, роздумів і узагальнень про долю України, український національний характер, боротьбу нашого народу за свою свободу, що завершилася створенням власної держави.
Щоденники є підсумком у доробку Р. Іваничука, містять його багаторічну працю документального відтворення епохи.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
З гурту хлопцiв до мене пильно приглядався юнак з татарським чи то циганським обличчям; це, мабуть, той, подумав я, котрий – коли Денисюк представляв мене студентам – хмиркнув зневажливо: «Іваничук написав „Прут несе кригу“ i „На краю ночi“, то, може, скажете, що ви той Іваничук?» Менi лестило те, що студенти обрали вже мене своiм лiтературним кумиром, i я не образився: тепер хлопець не знав, видно, як загладити свiй нетакт, а познайомитися зi мною ближче явно хотiв, та не встиг. Мене взяли попiдруч двi красунi i повели на сiнокоси – були це Жанна Храмова i Таня Кобржицька; ми до свiтанку блукали левадами й царинками, доночовували пiд копицею, i можете уявити собi мiй стан, коли iх було двi, а я один, i жодна з них i в думцi не мала, щоб заснути.
З тим студентом я познайомився пiзнiше на лiтературному вечорi в Полiтехнiчному iнститутi. Був це Роман Кудлик. Вiн прозрiвав тодi, нещадно зривав з очей комсомольську полуду й iдеалiзував Хрущова. «Лiкував мене лiкар у двобортному костюмi», – писав вiн в одному вiршi, але й цих iлюзiй Роман швидко позбувся пiд впливом Богдана Гориня i, певне, моiм: Кудлик викристалiзовувався в непоступливого протестанта проти комунiстичноi фальшi i таким залишився й досi – мовчазним, сердитим юнаком, якому нинi вже, слава Богу, за п’ятдесят.
Ми стали побратимами, i було нас два.
Не знаю, як зараз спiлкуеться творча молодь, а тодi ми, формально належачи до офiцiйних спiлок, гуртувалися, як це було в двадцятих роках, у творчi асоцiацii за смаками й поглядами, i не було такого поета чи прозаiка, який би не спiлкувався з художниками i акторами, композиторами i молодими вченими.
Ми збиралися, звiсно, в художнiх майстернях – у скульптора Еммануiла Миська i подружжя – скульптора Теодозii Бриж та графiка Євгена Безнiска. На цi «бiмбери» приходили актори Богдан Анткiв, Федiр Стригун, Богдан Ступка, Юрко Брилинський, Володимир Глухий, письменники Роман Кудлик, Микола Петренко, Дмитро Герасимчук, художники Іван Остафiйчук, Володимир Патик, Любомир Медвiдь, вiдвiдували цi вечори зовсiм не знайомi нам прихильники мистецтв, серед яких були й стукачi; цi майже пiдпiльнi зустрiчi ставали для всiх нас i для мене високою, хоч дещо хаотичною, школою пiзнання новiтнiх напрямкiв у мистецтвi й поезii, i я навiть не уявляю, яким я став би письменником, якби – затятий послiдовник традицiоналiзму – залишився поза цiею компанiею, у Щирцi.
Партiйнi бонзи забили тривогу.









