Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Я б радив вам почитати, що сказано в грецького фiлософа Фiлона[22 - Фiлон Александрiйський (прибл. 25 р. до н. е. – 50 р. н. е.) – римський фiлософ-мiстик, вважаеться автором твору «Про розум комах».] чи хоча б у трактатi Єронiма Рорарiуса[23 - Popapiуc Єронiм (1485–1556) – iталiйський вчений церковник, написав працю «Двi книги про те, що тварини користуються розумом краще, нiж люди».] «Quod animalia bruta ratione utantur melius homine»[24 - Чому нерозумнi живi iстоти краще користуються розумом, нiж люди (лат.

).] або в його ж «Oratio pro muribus»[25 - Промови на захист мишей (лат.).] про душу тварин, яка мислить i керуе своiми вчинками. Вам слiд було б також дiзнатися, що думали про розумовi здiбностi тварин Лiпсiус[26 - Лiпсiус Юстус (1547–1606) – нiдерландський фiлософ, вважав, що тварини, як i люди, мають свiдомiсть.] i великий Лейбнiц[27 - Лейбнiц Готфрiд Вiльгельм (1646–1716) – видатний нiмецький вчений i фiлософ вважав, що тварини мають душу i пам’ять, хоч i не вiрив у iх розум. ] або що сказав про душу тварин вчений i мудрий рабин Маймонiд.[28 - Маймонiд Мойсей Бен Маймун (1135–1204) – еврейський фiлософ, не вiрив у розум тварин, але вважав, що вони мають волю.] Тодi ви навряд чи вважали б мене через мiй розум за лихого демона або мiряли б духовну потугу фiзичними розмiрами тiла. Менi здаеться, що ви, врештi, схиляетесь до смiховинного твердження iспанського лiкаря Гомеса Перейри,[29 - Перейра Гомес (бл. 1500 —?) – iспанський вчений. Гофман переказуе його думку з твору «Антонiна Маргарита про безсмертя душi» (1554).] який вбачае в тваринах тiльки по-мистецькому зробленi машини, що не вмiють думати, не мають своеi волi i рухаються автоматично, як заведенi. Але нi, я не вiрю, що ви можете дiйти до такоi банальностi, ласкавий пане, i твердо переконаний, що завдяки моiй скромнiй особi ви давно вже вдосконалили свiй свiтогляд. Далi, я не зовсiм розумiю, що ви звете дивом, вельмишановний пане Перегрiнусе, або як ви можете дiлити на дивовижнi й звичайнi тi явища нашого буття, якi, власне, i е нашою другою природою, бо вони нас, а ми iх взаемно зумовлюемо. Якщо ж вас дивуе щось лише тому, що вам такого нiколи ще не траплялося, чи тому, що вам не вдаеться побачити зв’язку мiж причиною i наслiдком, то виннi тут тiльки природна чи набута внаслiдок хвороби недосконалiсть вашого погляду, яка обмежуе вашу можливiсть пiзнання.