Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Я можу бути твоя, а ти мiй, я можу миттю видужати, i ти побачиш мене квiтучою, у всiй пишнотi молодоi вроди. Як квiтка, напоена вранiшньою росою, я радiсно пiдiйму похилену голову, але вiддай менi полоненого, мiй любий, коханий Перегрiнусе, а то я на твоiх очах помру в невимовних муках! Перегрiнусе… я бiльше не можу… всьому кiнець…

І красуня, що була трохи пiдвелася в постелi, знов опустилася на подушки. Груди ii бурхливо пiдiймалися й опадали, наче в смертельнiй агонii, уста посинiли, очi, здавалося, погасли.

Охоплений божевiльним страхом, Перегрiнус схопився за краватку, проте майстер Блоха сам стрибнув на бiлу шию красунi й голосом, у якому бринiв безмежний сум, вигукнув:

– Я пропав!

Перегрiнус простяг руку, щоб схопити майстра, але раптом нiби якась сила втримала його, i в головi з’явилися зовсiм iншi думки, нiж тi, що володiли ним досi.

«Як, – подумав вiн, – ти хочеш вiроломно зрадити того, кому обiцяв свою охорону, зрадити через те, що ти слабка людина, що тебе посiла божевiльна пристрасть, що в туманi палкоi жаги тобi здаються правдою слова, якi можуть бути тiльки хитрою облудою? І через те ти хочеш закувати в кайдани вiчного рабства вiльний, мирний, маленький народ, через те хочеш остаточно згубити свого приятеля единого, в якого слова не розбiгаються з думками? Нi… нi, опам’ятайся, Перегрiнусе! Краще померти, нiж зрадити!»

– Дай… полоненого… Я помираю! – затинаючись, ледь чутним голосом мовила маленька красуня.

– Нi! – вигукнув Перегрiнус, в дикому розпачi хапаючи ii в обiйми.

 – Нi… нiколи! Але дай менi з тобою померти!

Тiеi митi почувся пронизливий мелодiйний звук, нiби задзвонили маленькi срiбнi дзвоники, губи й щоки в Дертье раптом порожевiли, вона схопилася з канапи i, судомно регочучи, застрибала по кiмнатi, наче ii вкусив тарантул.

Перегрiнус з жахом дивився на те моторошне видовисько, з жахом дивився на нього й лiкар, що, мов закам’янiлий, зупинявся на порозi, загородивши дорогу пановi Сваммеру, який iшов за дим.

Пригода шоста

Чудернацькi витiвки мандрiвних штукарiв у винарнi, що скiнчилися добрячою бiйкою. Трагiчна iсторiя кравчика iз Саксенгаузена. Як Георг Пепуш дивуе чесних людей. Гороскоп. Приемний двобiй знайомих у Левенгуковiй кiмнатi

Всi, хто проходив повз винарню, зупинялися, витягали шиi i заглядали у вiкна. Людей збиралося все бiльше, вони все дужче товклися й штовхалися, все гучнiше гомонiли, смiялися, галасували й реготали.