Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Ну, та не про це мова! Вже у Фамагустi одного разу сталося так, що принцеса, гуляючи надвечiр, коли трохи похолоднiшало, зайшла в гарний, густий кипарисовий гайок. Зачарована лагiдним шепотом вечiрнього вiтерця, дзюрчанням струмка, мелодiйним щебетом пташок, принцеса лягла на м’який, пахучий мох i невдовзi мiцно заснула. Та саме той ворог, вiд якого вона хотiла втекти, огидний принц п’явок, тiеi хвилини висунув голову з болота, побачив красуню принцесу i закохався в неi так, що не мiг не поцiлувати ii.

Biн тихо пiдповз до неi i почав цiлувати ii за лiвим вухом. А ви добре знаете, друже мiй Пепуше, що даму, яку почне цiлувати принц п’явок, чекае смерть, бо вiн найогиднiший у свiтi кровопивець. Так сталося й тут: принц п’явок доти цiлував бiдолашну принцесу, доки з ii тiла не вилетiв останнiй подих життя. Тодi вiн, пересичений i сп’янiлий, повалився на мох, i служникам, що швидко виповзли з мулу, довелося тягти його додому. Дарма корiнь мандрагори пробився з землi й припав до рани, яку нацiлував принцесi пiдступний принц п’явок, дарма на жалiбний поклик кореня всi квiтки пiдвели своi голови й приедналися до його невтiшного голосiння! Сталося так, що саме тiею дорогою проходив генiй Тетель; його також глибоко зворушила врода Гамагеi i ii нещаслива смерть. Вiн узяв принцесу на руки й пригорнув до грудей, намагаючись вдихнути в неi життя, але вона не прокидалася зi смертельного сну. Тодi генiй Тетель побачив огидного принца п’явок, якого (такий вiн був важкий i п’яний) служники нiяк не могли затягти до палацу, i, спалахнувши гнiвом, сипнув на нього цiлу пригорщ солi. Бридкий ворог миттю виригнув iз себе всю пурпурову вологу, яку вiн виссав iз принцеси Гамагеi, почав корчитись i ганебно здох. А всi квiтки, що стояли навколо, вмочили своi пелюстки в ту вологу, забарвивши iх на вiчну пам’ять про замордовану принцесу в такий чудовий червоний колiр, що жодний художник на свiтi не мiг би такого створити. Ви знаете, Пепуше, що найкращi темно-червонi гвоздики, амарилiси й левкоi походять саме з того кипарисового гайка, де принц зацiлував до смертi прегарну Гамагею. Генiй Тетель хотiв уже йти, бо до вечора мав ще залагодити багато справ у Самаркандi, але ще раз глянув на принцесу i спинився, зачарований i охоплений найщирiшим жалем. Тодi раптом йому сяйнула якась думка. Замiсть iти далi, вiн узяв принцесу на руки i знявся з нею високо в повiтря.