Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

В одному зi своiх листiв Гофман писав про любов до цiеi дiвчини як про найбiльш хвилюючу подiю свого життя, «щастя, яке нездатна ухопити й утримати людська рука». А шлюбна дружина митця добра «Мишка» терпiла i все прощала. Їi переживання мало обходять бiографiв, надто неромантичною була ця проста i вiддана чоловiковi жiнка.

На початку 1813 року в самому розпалi наполеонiвськоi кампанii проти Пруссii Гофман одержуе пропозицiю стати директором оперноi трупи, що працювала на двох сценiчних майданчиках у Лейпцигу i Дрезденi.

Мiж боями (Лейпцизька та Дрезденська битви), в днi облоги та перемир’я трупа пiд диригуванням Гофмана виспiвуе опери. Мужнiй диригент одного разу навiть попав пiд обстрiл, та на щастя лишився живим. На щастя ще й тому, що у цей загрозливий час, пiд гуркiт канонад i брязкiт зброi, мандруючи мiж Лейпцигом та Дрезденом, оперний директор дивовижно багато пише. Вiн завершуе казку «Золотий горнець», працюе над томами «Фантазiй в манерi Калло» (першi два томи з’явилися друком у травнi 1814 року), починае роман «Елiксири диявола». Його звiльняють з роботи в театрi майже в той самий час, коли вiн закiнчуе клавiр своеi найвiдомiшоi опери «Ундiна». Безробiтний митець буквально голодуе, коли йому роблять пропозицiю повернутися на державну службу. Вiн стае в Берлiнi чиновником апеляцiйного суду (щоправда, на початку без платнi). Цей крок завершуе його музично-театральну кар’еру. (Хоча ще буде багато хвилювань у зв’язку з постановкою опери «Ундiна», радощiв через великий успiх вистави i гiркого суму, коли пiд час пожежi в театрi згорiли розкiшнi декорацii, костюми й сама партитура твору.) Вiдтепер Гофман дiлить свiй час мiж службою радником суду i письменницькою працею. Наприкiнцi 1815 року з’являеться перший том «Елiксирiв диявола», Гофман пише свою сповнену жахiв «Пiсочну людину». В наступному роцi з-пiд його пера народжуеться чарiвна рiздвяна казка «Лускунчик i мишачий король», що стала у нас такою популярною завдяки балету на музику Чайковського. Загалом же в цi першi роки пiсля розгрому Наполеона i створення «Священного союзу монархiв» у творчостi Гофмана переважають похмурi, страшнi, так званi «нiчнi повiстi» й оповiдання, в яких прозаiк широко використовуе образи, прийоми, настроi «готичного роману».