Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Тому я не вдаватимусь у подробицi, а лише побiжно й епiзодично торкнуся тих подiй, якi найперше спричинилися до мого перебування у вас. Уже через саме те, що я справдi майстер Блоха, ви, дорогий пане Перегрiнусе, повиннi визнати мою величезну ерудицiю i багатющий досвiд у всiх галузях життя. Та жодним своiм мiрилом ви не зможете вимiряти глибину моеi вченостi, бо вам невiдомий дивовижний свiт, у якому я живу зi своiм народом. Як би ви здивувалися, коли б вашому розумовi i вашим почуттям вiдкрився цей свiт! Вiн здався б вам найчудеснiшим, найнезбагненнiшим чарiвним царством.

Саме тому ви й не повиннi дивуватися, коли все, що походитиме з того свiту, уявлятиметься вам химерною казкою, вигаданою знiчев’я. Але хай вас це не збивае з пантелику, вiрте моiм словам. Бачите, мiй народ з багатьох поглядiв далеко випередив вас – скажiмо, вiн краще розумiе таемницi природи, переважае вас силою i спритнiстю, як духовною, так i фiзичною. Проте й нас долають пристрастi, i часто вони стають для нас, так само як i для вас, причиною всiлякого лиха, ба навiть цiлковитоi загибелi. Так сталося й зi мною. Мiй народ любив мене, навiть обожнював, а звання майстра могло б мене вивести на найвищу вершину щастя, якби мене не заслiпила злощасна пристрасть до однiеi особи, що цiлком запанувала над моiми почуттями, але нiколи не змогла б стати моею дружиною. Кожному родовi взагалi закидають особливу любов до прекрасноi статi. Та якщо навiть цей закид обгрунтований, то, з другого боку, кожному вiдомо… Але годi про це! Одне слово, я побачив дочку короля Секакiса, красуню Гамагею, i тiеi ж митi так шалено закохався в неi, що забув i свiй народ, i самого себе. Вiдтодi я жив тiльки одним: щастям стрибати по найкращiй шиi та найкращих грудях i лоскотати свою милу солодкими поцiлунками. Часто вона ловила мене рожевими пальчиками, та нiколи не могла пiймати. І я вважав це за милi пестощi, за веселу гру щасливого кохання! Яким немудрим стае закоханий, хай то буде навiть сам майстер Блоха. Досить сказати, що на бiдолашну Гамагею напав бридкий принц п’явок i зацiлував ii до смертi; але менi пощастило б урятувати кохану, якби в справу не втрутились один дурний хвалько та один недолугий телепень, яких нiхто не кликав. От вони все й зiпсували. Хвалько був будяк Цегерiт, а телепень – генiй Тетель.