Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Найгiрше було те, що Левенгук дбав лише про свою власну користь, що вiн показував нас людям як навчений культури народ i брав за те грошi. А крiм того, казав, що ми стали культурнi тiльки завдяки йому, i всi хвалили його, хоч мали б хвалити тiльки нас. Левенгук дуже добре знав, що, втративши мене, втратить i владу над моiм народом, i тому ще мiцнiше обплутував мене чарами, якi прив’язували мене до нього, i дедалi тяжчий ставав мiй нещасливий полон. З палкою тугою мрiяв я про красуню Гамагею i все шукав способу, як би дiзнатися про ii долю.

Але те, до чого не мiг додуматись найгострiший розум, з’ясувалося саме завдяки щасливому випадку. Приятель i колега мого мага старий Сваммердам[14 - Сваммердам Ян (1637–1680) – голландський природознавець, колега Левенгука.] знайшов принцесу Гамагею в пилку тюльпана й повiдомив про свою знахiдку Левенгуковi. Засобами, про якi я не буду вам розповiдати, дорогий пане Перегрiнусе Тисе, бо ви однаково мало що зрозумiли б з моеi розповiдi, Левенгуковi пощастило вiдтворити природний вигляд принцеси i вернути iй життя. Проте наприкiнцi обидва премудрi панове виявилися такими самими йолопами й незграбами, як i генiй Тетель та будяк Цегерiт. У своему запалi вони забули головне, i вийшло так, що принцеса, тiльки-но оживши, мало знов не впала мертвою. Лише я знав, у чому справа. Кохання до прекрасноi Гамагеi спалахнуло в моiх грудях сильнiше, нiж будь-коли, й додало менi нечуваноi снаги; я порвав кайдани, з усiеi сили стрибнув красунi на плече – i досить було один-однiсiнький раз легенько вкусити ii в плече, як кров, що вже була спинилася, знов потекла по жилах. Вона була жива! Проте повинен вам сказати, пане Перегрiнусе Тисе, що цю процедуру треба повторювати, щоб принцеса була й далi молода i вродлива, бо iнакше вона за кiлька мiсяцiв стане зморщеною, нiкчемною бабою. Тепер ви самi розумiете, що вона нiяк не може обiйтися без мене, i тiльки страхом, щоб я десь не дiвся, можна пояснити чорну невдячнiсть, якою Гамагея заплатила за мое кохання. Вона негайно ж видала мене моему мерзенному катовi, Левенгуковi, i той закував мене ще в мiцнiшi кайдани, нiж досi, але на свою голову. Бо хоч як стерегли мене старий Левенгук i прекрасна Гамагея, менi все ж таки врештi пощастило вибрати годину, коли вони десь вiдвернулися, i вискочити зi своеi в’язницi. Менi дуже заважали тiкати важкi ботфорти, якi я не встиг скинути, а проте я щасливо добрався до тiеi крамницi з iграшками, де ви купляли рiздвянi подарунки.