Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

До цього наказу був доданий ввiчливий лист до мiськоi управи з проханням якомога посприяти таемному радниковi Кнарпантi в його пошуках, на його вимогу заарештувати розбiйника i вчинити над ним суд. Оце й був той папiр, який Кнарпантi передав на аудiенцii членам управи i вiд якого вiн сподiвався величезного ефекту.

Члени управи вiдповiли, що чутку про викрадення значноi дами спростовано як таку, що не мае пiд собою нiяких пiдстав; навпаки, твердо з’ясовано, що взагалi нiхто нiкого не викрадав, а тому про пошуки викрадача не може бути й мови, i пан таемний радник Кнарпантi, звiльнений вiд подальших розслiдувань, нiякого сприяння не потребуе.

Кнарпантi вислухав усе це з самовдоволеною усмiшкою i сказав, що вiн, завдяки своему винятково гострому розумовi, уже зумiв вистежити злочинця. Коли йому нагадали, що про злочинця може бути мова тiльки тодi, як зроблено самий злочин, Кнарпантi заявив, що спершу треба знайти злочинця, а зроблений злочин уже й сам знайдеться. Тiльки поверховий, легковажний суддя, якщо навiть головне звинувачення не доведене через упертiсть звинуваченого, не може повести допит так, щоб не знайти у звинуваченого хоч якоiсь плями, достатньоi для його арешту.

І вiн зараз таки змушений поставити клопотання про якнайшвидший арешт викрадача його принцеси, а той викрадач – не хто iнший, як пан Перегрiнус Тис, якого вiн уже давно знае як вельми пiдозрiлу особу i папери якого просить негайно конфiскувати.

Члени управи були дуже здивованi таким зухвалим звинуваченням у злочинi iхнього тихого земляка з бездоганною репутацiею i обурено вiдхилили клопотання Кнарпантi.

Проте Кнарпантi це нiтрохи не збентежило; iз властивою йому нахабнiстю вiн заявив, що йому не важко обгрунтувати свое звинувачення доказами, якщо вiд нього цього вимагатимуть. Вiн може привести свiдкiв того, що пан Перегрiнус Тис на святвечiр силомiць заносив до себе в дiм гарну, ошатну дiвчину.

Бiльше для того, щоб показати, яке його твердження безглузде, анiж для з’ясування самоi справи, управа вирiшила вислухати обох названих свiдкiв.

Один iз них був сусiд пана Перегрiнуса Тиса, що того фатального святвечора випадково був надворi бiля свого дому, а другий – сторож; обидва вони здалека спостерiгали, як Перегрiнус заносив до себе таемничу красуню, i одноголосно пiдтвердили, що пан Тис справдi принiс у свiй дiм вичепурену даму. Обидва також звернули увагу на те, що дама дуже пручалася й жалiбно стогнала.