Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Ви вродливий, ставний чоловiк, i я не був би розумним i прозiрливим майстром Блохою, якби не знав наперед, що вам ще усмiхнеться щастя в коханнi зовсiм не там, де ви тепер сподiваетесь.

Перегрiнус уже порушив свiй вiдлюдний спосiб життя, побувавши в громадських мiсцях, i тепер йому було не так важко вiдвiдувати товариство, якого вiн ранiше уникав. Майстер Блоха щоразу робив йому велику послугу своiм мiкроскопiчним скельцем, i Перегрiнус знов почав вести щоденник, у який записував найдивовижнiшi, найкумеднiшi контрасти мiж словами й думками, що iх вiн спостерiгав кожного дня.

Можливо, видавцевi незвичайноi казки пiд назвою «Володар блiх» згодом трапиться нагода опублiкувати багато вартих уваги мiсць iз того щоденника, але тут вони б уповiльнили розповiдь i викликали б невдоволення ласкавого читача. Можна лише сказати, що чимало фраз разом з думками, якi iх супроводжували, стали стереотипними; наприклад, словам: «Будьте такi ласкавi, порадьте, що менi робити», – вiдповiдала думка: «Вiн такий дурний, що повiрить, начебто менi й справдi потрiбна його порада в справi, яку я давно залагодив, але це лестить йому!»; «Я цiлком довiряю вам!» – «Я давно знаю, що ти шахрай!» i т.  д. І, нарештi, треба ще згадати, що багато людей, коли Перегрiнус дивився на них крiзь мiкроскопiчне скельце, викликали в його душi велике збентеження. Це були, наприклад, юнаки, якi все сприймали з величезним ентузiазмом i здатнi були при кожнiй нагодi розливатися iскристим потоком найгучнiших слiв. А серед них, мабуть, найпишнiше i найглибокодумнiше висловлювалися молодi поети, сповненi фантазii i генiальностi, яких обожнювали переважно дами. В одному ряду з ними стояли жiнки-письменницi, що всi глибини земного iснування, всi фiлософськi основи й пекучi проблеми громадського життя знали, як то кажуть, мов свою кишеню, i вмiли розповiсти про них такими гучними словами, наче виголошували недiльну проповiдь. Якщо Перегрiнуса здивувало, що срiбнi нитки в Гамагеiному мозку тяглися в якусь невiдому царину, то не менше вразило й те, що вiн спостерiг у мозку цих людей. Вiн, щоправда, побачив i тут дивне плетиво жилок i нервiв, але рiвночасно помiтив, що саме тодi, коли цi люди найпишномовнiше розбалакували про мистецтво й науку, про тенденцii духовного життя, тi жилки й нерви не тiльки не заглиблювались у мозок, а, навпаки, росли в зворотному напрямку, тому чiтко розпiзнати iхнi думки не було нiякоi змоги.