Бодай Будка

Тим паче тепер е телятко, таке хорошеньке!

А що таке хвороба, i як вона починаеться, вона тепер добре знае. Коли тато останнього разу збиралися гнати плоти, вони пообiцяли, як завжди, Наталцi гостинця з Гданська. Але коли вернулися, нi гостинця, нi навiть зайчикового хлiба не привезли. Тато булi блiдi i одразу лягли. Їх бив кашель, гнало на живiт i вивертало. І за два днi вони стали задихатися – i вмерли. Наталка так плакала, так плакала на могилках, коли iх ховали… а вернулися додому – брат прилiг на лавку i заснув.

А прочнувся[5 - Прочнутися (дiал.) – прокинутися.] вiд того, що його трясла лихоманка, а ще вiд того, що матiнку рвало. Наталка потiм якийсь час боялася засинати, бо думала, що й вона захворiе у снi, або прочнеться – а дiдо хворi. Але iх iз дiдом хвороба не взяла. Чому дiдо тодi казали млинаревi, що вона, Наталка, пропаде? Наталка схильна була думати, що дiдо, при всiй своiй мудростi, в цьому все ж помилився.

А взагалi дiдо вельми розумниi. Вони все знають. Добре рахують i Наталку навчили.

Колись, коли дiдо ще не робили, а лежали, вони показали братовi Наталки, як пишеться якась така буква – «А», чи що, написали ту букву на снiговi, тiльки Наталка хутко те забула. Тепер деколи думае попросити показати iй ту букву знову, але дiдовi немае коли. Дiдо тодi казали, що, аби читати, треба знати ще багато букв, але дiдо знае «А» – i буде з нього. Точно, вирiшуе Наталка на припiчковi, треба буде попросити дiда показати тую «А» ще раз.

Правда, не зовсiм ясно, коли це можна зробити.

Вiдтодi, як поховали маму, дiдо весь час у роботi та клопотi. Разом з наймитом та наймичкою вдалося зжати поле, звезли капусту та динi i все iнше з городу, перед зимою снiпками переклали стрiху, зробили загату з шипоти[6 - Шипота (дiал.) – опала хвоя сосен.]… А молотили, а дрова рубали та рiзали, а за коровою ходили, за птаством… Раз Наталка бачила, як дiдо билися головою об вушак. То було, коли буланко став падати на переднii ноги. Деколи, зголоднiвши, Наталка просила чогось поiсти, i дiд кричав на неi: «Ненаiда!» або «Насеру тобi в горло!», замахувався лейцями i що там мав у руках. Але Наталка знала, що вранцi або ввечерi дiдо розпалять пiч i зварять страви, тому просто чекала. Ось i зараз чекала на просяну кашу, аж-аж-аж чекала.

Вiдчиняються дверi, i входять баба Раiна з Харсiв, Наталчина баба по мамi Христi. Баба хрестяться та вiтаються:

– Слава Ісусу Христу!

– Навiки слава! – одзиваються дiдо, пiднiмаючи голову.