Бодай Будка

З гуляки яблунi також м’яко гепнувся на землю велизний кiт комишевого окрасу. Вiн пильно подивився на мене i вiдступив, розчинився в мовчаннi темерови.

Петро казав

Ленка, яка приiхала до мене ранком, мала поганий вигляд: не спала всю нiч. Попросила кави та ще раз все детально розказати, але чашку з кавою навiть до рук не взяла. Слухала.

– Тiло розрiзане на двi частини, Лено, – розказувала я. – Рiвненько. Як у того котенятка. Що то може бути таке? Менi навiть тяжко сказати, як це можна фiзично здiйснити.

Чим? Як? А головне, нащо?

Вона пiдняла на мене запаленi безсонням очi.

– Великоi надii на мiлiцiю в мене немае, – протягувала я. – Хоча той Сагайдак подiбний на толкового спецiалiста, але… Я думаю, ми самi маемо розiбратися в цьому. І давай для початку з’iздимо в Страдче.

Ленка хитнула головою.

– Не представляю, как мы сможем «разобраться». Но да, надо ехать в Страдичи. Лучше прямо сейчас. Так ли, иначе, к девочкам надо заехать, – вона пiднесла нарештi кубочок iз кавою до рота, потримала й поставила назад, так i не вiдсьорбнувши.

 – Собирайся.

За чверть години Ленка зосереджено вела машину шосом до Страдча, чи, як тепер називають це старовинне поселище, до Страдичей; зазвичай вона водить в шумахерськiй такiй манерi, але не сьогоднi. Час вiд часу вона витирала долонею очi та нiс. Сонце вже пiднялося досить високо – ранок скiнчався, – але ще стояла над великими пустими лугами тонка ранiшня димка, огортала в легкi покривала розкиданi там i тут масивнi цилiндри сiна – результати недавньоi косовицi.

Безлюднi до крайнеба простори, прекраснi та сумнi… Мое почуття вини, що дратувало мене зi вчорашнього дня, окуклилося й сховалося десь у серединi тiла – але виказала роги внутрiшня гiрка самота. З вiкна машини я дивилася на широкi луги. Самотня стара остатня могiканка серед прекрасних долин, де скошенi травини вже випускають нове листя, нiжне i безмовне. Я так само витерла очi та нiс.

Коли ми пiд’iхали до дому Оксанки у Страдичах, ii дочки, Ксеня та Ядвiга, сидiли на ганку, дивлячись в телефони. Вони не пiдвелися нам назустрiч. Побачивши iх зараз, я знову подумала, що не розумiю молодих, iх побутування, iх мотивацiю, моду, iх сленг. Тайна за сьома печатями iхня уява. Що цi дiвчата виглядали на просторах мережi, якого утiшання? Вони його явно там знаходили, однак я не розумiла, в чому саме.