Бодай Будка

…Ми верталися на Будку, розумiючи в справi загибелi Оксани нi на щiпку бiльше, чим до розмови. Версiя втручання нечистоi сили не була для мене аж такою неприймальною, я могла допустити, що ця пресловута сила е i дiе, але до чого, до чого тут Оксанка?

У таких думках я зауважила, що Ленка гамуе на зупинцi бiля невеличкоi крами тоi самоi нашоi знайомоi фермершi, яка мiститься на перехрестi, там, де вiд шосу вiдходить сiльська вулиця. Вона хотiла купити хлiба, який завжди був тут вельми смачним. Ми купили по буханцi – вони виявилися ще теплими, – вийшли з крамнички та направилися до машини.

Дорога до машини в цьому випадку стала для нас дорогою до розгадки, бо саме в цей час на зупинцi спинився рейсовий автобус.

З нього вийшла тiльки одна жiнка.

Вiтер одразу пiдхопив летучий темно-червоний шовк ii одягу; повна, смуглява, красива; на головi накручений бузково-фiолетовий тюрбан; вишневi очi безстрашнi.

Вона пiдхопила торбину на колечках, яку iй подали iз салону, та оглядiлася. Було видно, що мiсце iй невiдоме, що вона вперше тут.

– Перепрошую, – звернулася вона до нас. – Це ж Страдче? А де тут вулиця Пiддубники? В який бiк йти треба?

– Отуди, – показала я. Та по якомусь навiянню спиталася. – А хто вам на Пiддубниках треба?

Вона з секунду вдивлялася в мене.

– Оксана Загородко, – сказала. І в свою чергу запитала. – Ви, може, ii знаете?

– Простите, а вы кто? – вступила в розмову Ленка.

– Я ii подруга. З Луцьку, Наталка. Прiзвище мое Чорнокнижко.

Обличчя Бога, краечком

Я бачила обличчя Бога в силi та славi Його.

Проступало воно, коли снiг нарештi розтавав, i на галявинi перед хатою розцвiтав мох першою бiлою зiрочкою на тоненькому стебельцi, а на чорному вологому полi тiеi ж хвилини розкривалася друга бiла розрiзна шестилепесткова зiрочка мокрицi. І тодi веснiло.

Зауважала, коли дощило, i чистий пiсок заховував слiди дощових потокiв, у цих слiдах проглядалося воно.

Бачила в трьох спiдницях баби Мокрини: гальцi, спiдньоi та спудницi.

Бачила, присiвши «за хатою» у своiх потребах у тi часи, коли.

У кицi, що лежала на ганку, а сонце сiдало, позолотивши краi неба.

Словом, Бога в обличчя познати я можу, тiльки останнiм часом щось давно не доводилося зустрiчати.

У лицi Наталки Чорнокнижко щось таке було: обличчя Бога, краечком.

Тай прiзвище якесь знайоме…

Користь вiд науково-практичних конференцiй

І тому за двi хвилини ми вже разом iхали до Будки – на мiсце гибелi Оксани.