Бодай Будка

Цього настiйливо попросила Наталка, коли ми розповiли iй, що вчора наша подруга таемничо та незрозумiло загинула. Приiжджа сказала, що iй мусово побувати на мiсцi, де вiдбулося вбивство. Нашу розповiдь про вбивство Оксани вона сприйняла не те що спокiйно, але якось без надмiрних емоцiй. Пояснила одразу, що заiхала до Оксанки без попередження, просто тому, що це було по дорозi: верталася з конференцii, яка вiдбувалася тут, на Берестейщинi… Також сказала, що з Оксанкою познайомилася кiлька рокiв тому, також на конференцii, яка проводилася тодi на Волинi.

– То ви так часто участуете в конференцiях? Яких саме? Педагогiчних? Ви, як i Оксанка, також учителька? Колега ii? – поцiкавилася я.

– Так, можна сказати, що ми з Оксаною колеги, – вiдповiла вона. – Але я не вчителька.

– А хто ж ви за фахом?

Спокiйно дивлячись на мене, вона сказала:

– Я вiдьма.

Я не стрималася, кинула косий погляд на Ленку; вона не здвигнула нi одним м’язом обличчя, з непорушнiстю трималася за кермо та дивилася на дорогу.

Наталка злегенька посмiхнулася.

– Гм. Гхм, – я прочистила горло. – То я вибачаюся, значить, ви в якому сенсi колеги з Оксаною? Як учасники конференцiй? А де, до слова, вiте кажете, була ваша конференцiя?

– В селi Огдемер, в Дрогичинському районi, – пояснила Наталка. – Друга науково-практична конференцiя вiдьом Бiлорусi та Украiни. А познайомилися ми з Оксаною торiк, на першiй…

– Вот только сейчас нам один человек уже говорил нечто подобное тому, что сообщили вы, – сухо сказала Ленка.

«Яка стара жiнка? – подумала я. – Менi нiчого такого Ленка не казала».

Вiдсвiт фiолетового шовку палахнув машиною, Наталка вiдкинулася на спинку сидiння:

– Думаю, зараз ми зможемо все з’ясувати на мiсцi, – i пiсля паузи, навздогiн якiйсь своiй жахливiй думцi. – Не дай Боже.

Вийшовши з машини, Наталка зосередилася, спитала, де точно знайшли Оксанку, потiм тихо обiйшла навколо горiшника; затрималася бiля куточка, де розсипом кавалочкiв шовковоi тканини зацвiли фiалки (а вчора ж iх не було; чи то справдi з ii шовку лоскуття? Нi, живi квiтки), потiм спитала, в якiй позi лежала загинута.

– Скажiть, Алло, у вас не було враження, що ii тiло було як би розрiзане?

– Так, тiло справдi було розрiзане, а лежала як би на роверi, наче вмерла, iдучи на ньому.