Бодай Будка

Але звiдкiля ви це знаете?

Наталка, не вiдповiдаючи, пiшла за горiшник; ми за нею. Вона нагнулася над напiвспорохнiлими товщезними стовбурами бар’якiв, що валялися неподалiк.

– А тут похованi люди, – сказала, випростувавшись. – Й це кепський знак для нас. Але сила не перебита – i це добрий знак.

– Чому вiте думаете, що тут хтось похований? Яка така сила не перебита?

Пiсля сьогоднiшнiх розмов я вже не знала, хто тут божевiльний: я чи Наталка та такi iншi Петри-пресвiтери. Двадцять перше столiття, холера.

Наталка знов присiла бiля спорохнiлих стовбурiв, доторкнулася старого дерева.

– А ось дивiться: це могильнi колоди, називаються наруби. Донедавна такi часто клали на могилах у наших мiсцях. Бачите, кожна колода – з таким носом, цей нiс у головах мае бути. Як що мiркувати з кiлькостi колод, тут поховано три людини, причому одна – дитина, – Наталка замовчала, задумалась.

– А на друге твое запитання, посестро, – сказала, вернувшись з задумливости; мене зачепило неочiкуване слово теплим почуттям, – а на друге твое запитання так хутко не вiдповiси.

Може, десь нам присiсти?

– То давайте до мене? – пропонувала я; нехай я божевiльна, нехай вона божевiльна, але цю розмову треба продовжити. – Вип’емо кави зi свiжим хлiбом.

Невзабавi ми вже сидiли за столом на Будцi, на столi парувала чорна кава, пах хлiб, що не вспiв ще захолонути.

Нi я, нi Ленка, нi навiть Наталка тодi й уявити не могли, що то були наша остатня кава й остатнiй хлiб на довгi часи.

Наталка казала

про такi речi, що не вiрилося.

– Знаю, що не вiриться, – погоджалася вона, – але що я зроблю, коли все так i е, – зрiдьчасу[45 - Зрiдьчасу (дiал.) – зрiдка, деколи.] вона вiдламувала кавалочки вiд скибки, запивала кавою – зголоднiла дорогою. – Просто коли ви менi повiрите, то зможете спробувати щось зробити, якось боронитися, а нi – то… Словом, вислухайте мене, а робiть, як собi знаете.

Чи чули ви про мiсця сили? Не чули? А взагалi вiдаете, що це таке? Ну ясно. Усе ж сучаснi люди дрiмучi невiгласи, незважаючи на всю свою технiчну пиху… Що? Не вiдаете тут, на Брестщинi, що таке невiглас? А.

Це слово з лiтературноi украiнськоi мови означае, по-росiйському кажучи, «невежда». Так-от, е такi мiсця на Землi – i ранiше на це звертали бiльше уваги, бо воно того варто – де виходить на поверхню з натрiв якась потуга, створюеться, науковою знову-таки мовою кажучи, якесь поле, а я б своею мовою сказала, що над ними клубляться якiсь хмари, хмаряться чийсь замисли.