Фауст

Сидiть та компонуйте

З чужих об'iдкiв розмазню,

Та в попiлець ретельно дуйте —

Ачей здобудете вогню!

Як вам це всмак, то дурнi й дiти

З вас подивують iнший раз;

Але шкода серцями володiти,

Коли немае серця в вас.

Вагнер

Та красномовство все ж нам не байдуже,

А я, на жаль, в нiм знаюся не дуже.

Фауст

Шукай заслуги не в словах,

Не шийся в галасливi блазнi!

Як розум е в твоiх речах,

То будуть без окрас виразнi,

Бо для правдивих мудрецiв

Не треба вишуканих слiв.

Всi вашi фрази дутi, беззмiстовнi,

Цяцькованi, бундючно-пишномовнi, —

То вiтер лиш, що десь мiж верховiть

Сухим осiннiм листям шарудить.

Вагнер

Ох, довгий лан знання,

А ми недовговiчнi!

Всi дослiди моi критичнi

Не раз ця думка зупиня.

Як важко досвiду набратись,

Щоб до самих джерел дiстатись!

А там, дивись, на пiвшляху

Спiткаеш нагло смерть лиху.

Фауст

Пергаментом жаги не вгамувати,

Не в нiм свята, живуща течiя;

Повiк тобi на спрагу знемагати,

Коли суха душа твоя.

Вагнер

Пробачте, нам приемно завше

Побачить, дух часiв прослiдкувавши,

Якi колись думки у мудрецiв були

І як далеко ми тепер вперед пiшли.

Фауст

Авжеж далеко, аж до зiр!

В часи минулi не сяга наш зiр:

То книга за сьома печатьми.

А те, що звеш ти «дух часiв», —

В тiм лиш вiдбиток духу письмакiв,

По сутi, можем помiчать ми.

Та писанина – то якесь страхiття,

Поглянувши, свiт за очi б тiкав:

То – купа смiття, звалище лахмiття,

А в кращiм разi – фарс з життя держав,

Повчальними прикрашений думками,

Банальними, як у ляльковiй драмi.

Вагнер

А свiт? А людський ум i почуття?

Пiзнати iх усякий з нас бажае.

Фауст

А що ж «пiзнати» означае?

Хто справжнiм iменем назве дитя?

Так, мало хто пiзнать хоч дещо змiг,

Та й тi провидцi, серцем необачнi,

Несли своi думки юрбi невдячнiй;

За те й палили, й розпинали iх…[23 - …За те й палили, й розпинали iх… – На думку Фауста, iстина мае особистiсний, цiннiсний (т.

зв. потенцiйний) характер, про що свiдчить той iсторичний факт, що ii «провидцi» нерiдко важили заради неi власним життям. Просвiтники-рацiоналiсти, навпаки, стверджували, що iстина завжди актуальна, тобто заздалегiдь наявна незалежно вiд свiдомостi.]

Даруйте, друже, мабуть, час кiнчати,

Бо вже, дивiться, пiзня нiч.

Вагнер

А я ладен i цiлу нiч не спати,

Аби вести iз вами вчену рiч.