Фауст

Дух

Хто зве мене?

Фауст

(аж вiдсахнувся)

Лице страшне!

Дух

Ти притягнув мене так владно,

З моеi сфери пивши жадно,

І ось…

Фауст

Жахаеш ти мене!

Дух

Благав ти ревно i незмiнно

Побачити вид мiй, почуть мою рiч;

Вразив мене вiдчайний клич, —

Ось я… То чом же, надлюдино,

Ганебно так дрижиш? Де дiвсь душi порив?

Де велет смiливий, що свiт в собi створив,

Носив, плекав; що помисли жили в нiм

Із духами у всьому стати рiвним?

Чи ж ти той Фауст, що ждав i сподiвавсь,

Нестримано до мене поривавсь?

І ось, як я дихнув на тебе палко,

Вiдразу знiтився ти жалко,

Гробак нiкчемний, боязкий?

Фауст

Нi, я знесу вогонь чарiвний!

Це я, це Фауст, тобi я рiвний!

Дух

В життя потоках, у морi дiй

В'юся вгору, вниз,

Ллюся всюди й скрiзь!

Народження й смерть —

Океан i твердь,

Ткання мiнливе,

Життя бурхливе[22 - …Ткання мiнливе, /Життя бурхливе… – У Гете часто трапляеться образ природи як велетенського ткацького верстата.

Цим складним фiлософським образом натхне на i знаменита сцена, що зображае Гретхен за прядкою («Кiмната Гретхен»). Незайве згадати, що прiзвище прадiда Гете було Weber («ткач»), яке вiн пiзнiше замiнив на латинську форму Текстор.], —

Я тчу на грiмкому верстатi часу

Богам на одiння живую красу.

Фауст

По всьому свiту ти снуеш,

Дiяльний дух, як я близький до тебе!

Дух

Близький до того, що збагнеш,

А не до мене!

(Щезае).

Фауст

(падае додолу)

Не до тебе?

А до кого ж?

Я, подоба Божа,

І не близький до тебе!

(Хтось стукае у дверi).

О смерть гiрка! Це йде мiй помiчник,

Докучливий сухий влазлйвець!

І щастя обернулось внiвець,

І привид вимрiяний зник!

Увiходить Вагнер у шлафроцi, в нiчному ковпаку, з лампою в руцi. Фауст вiдвертаеться з нехiттю.

Вагнер

Даруйте, ви декламували;

Це з грецькоi трагедii, мабуть?

Це вмiння мае значення чимале,

І я б хотiв його здобуть.

Чував я, що й священик-казнодiя

Повчитись часом може в лицедiя.

Фауст

Так, якщо й сам священик – лицедiй;

Немало е мiж них такого крою.

Вагнер

Ох! Ми живем здебiльша самотою

І бачим свiт хiба у день святий,

Немов крiзь телескоп, лише здалека;

І вчить людей казанням – рiч нелегка.

Фауст

Без почуття й мистецтво все даремне,

Коли ж говорить з вас душа,

То слово щире i буремне

Усi людськi серця зруша.

А ви?..