Фауст

Тодi хай дзвiн на вмерле дзвонить,

Тодi хай послух твiй мине,

Годинник стане, стрiлку зронить,

І безвiк поглине мене.

Мефiстофель

Змiркуй як слiд! Ми все затямим, друже!

Фауст

На це ти маеш всi права.

Що я кажу – то не пустi слова.

Як буде так – я раб тобi, злий душе,

Тобi чи ще кому – байдуже.

Мефiстофель

Сьогоднi ж, пане докторе, в обiд

Я до своеi служби приступаю.

Але – життям i смертю заклинаю —

Розписку дай, щоб все було як слiд.

Фауст

Навiщо ця формальнiсть дрiб'язкова?

Не знаеш ти, що ми додержуемо слова?

Тобi не вистачить хiба,

Що слово дам несхибне, поки вiку?

Весь свiт тече, хисткий без мiри i без лiку,

Мене ж затримае клятьба?

Хоч, може, це й химера все —

Але душа ii приймае.

Блаженний той, хто вiрнiсть в серцi мае,

Вiн без жалю все в жертву iй несе.

А звiй пергамену, i пiдпис, i печатка

Лякае всiх, як хижий василiск;

Там слово мертве од початку,

Там владу мають шкура й вiск.

Скажи ж менi, що треба взяти:

Мiдь? Мармур? Шкуру? Папiрець?

Рiзець, перо чи олiвець?

Як бачиш, вибiр пребагатий!

Мефiстофель

Уже засипав, як з лоток…

Навiщо стiльки тоi мови?

Бери абиякий листок,

А пiдписатися – вточи краплину кровi.

Фауст

Ну що ж, i цей зроблю я крок,

Коли вже в вас такi умови.

Мефiстофель

Кров, бачиш, своерiдний сiк.

Фауст

Не бiйсь, що я угоду цю порушу:

Мою нестримно поривае душу

До того, що тобi прирiк.

Даремно я себе дурив:

Не бiльш од тебе я заважив.

Великий дух мене зневажив,

До тайн природи вхiд закрив.

Тепер порвалась нитка мислi,

Науки стали менi ненависнi.

Тепер у вирi чуттевих втiх

Я пристрастi пломiнь заспокою,

За чарiвною пеленою

Набачусь див i чуд усiх.

Риньмося смiло в часу прибiй,

В потiк випадкiв i подiй,

Нехай i смiх, i плач,

І щастя, й бiль невдач

Перехлюпуються, як хвилi рiк:

Лиш в русi проявить себе чоловiк.

Мефiстофель

В нас не питай, де мiра й край:

Всього досхочу, до жадоби.

Бери, хапай, що до вподоби,

І на здоров'я поживай.

Лиш не губись, держися смiло.

Фауст

Та зрозумiй, не в насолодах дiло.

В стражданнях радощi вiдчути я готов,

Утiху – в розпачi, в ненавистi – любов.

Мiй дух звiльнивсь уже од пут науки,

Чутким зробивсь до будь-якого болю,

Вмiстить в собi всi радощi i муки,

Все те, що людству випало на долю.