Фауст

Кат знае! Руки, ноги маеш,

І голова, i зад – все е…

А те, чим вiльно користаеш,

То, може, скажеш, не твое?

Шестiрку коней я впряжу,

Коли купити iх до змоги,

І, хоч людина, а бiжу,

Як звiр двадцятьчотириногий!

Мерщiй покиньмо всi думки

І в свiт пориньмо навпрямки!

Хто в мудрощi химернii заходить,

Той мов осел, невдаха-довговух,

Якого пустирем мара по колу водить,

Коли кругом хвилюе пишний луг.

Фауст

З чого ж ми почнемо?

Мефiстофель

Мерщiй вiдцiль бiжiм!

Та це ж катiвня, а не дiм!

Себе ти тут даремно душиш

І хлопчакiв нещасних сушиш;

Нехай сусiда цим живе,

Товче, як знае, воду в ступi…

Чи тим малим ти скажеш щось нове?

Вони для того надто глупi.

Ось чуеш, вже один iде!

Фауст

Я не прийматиму нiкого.

Мефiстофель

Та бiдний хлопець довго жде,

Невже ж i пiде без нiчого?

Стривай, цей плащ i шапочка оця

Менi якраз, здаеться, до лиця.

(Перевдягаеться)

На мене смiло покладайся,

Я хлопчику скажу два-три слiвця,

А ти iди в дорогу вже ладнайся.

Фауст виходить.

Мефiстофель

(у Фаустовiй довгiй одежi)

Зневаж лиш розум i знання —

Найвище людське надбання;

Хай дух олжi тебе охмарить,

Дивами злудними обмарить, —

Тодi робота нам легка…

Йому дiставсь на долю дух бентежний,

Що мчить усе вперед, усе чогось шука,

Рвучись кудись в простiр безмежний,

Од втiх земних вiн утiка.

Втягну ж його в життя розпусне,

У свiт нiкчемностей липкий,

Хай б'еться, борсаеться, грузне,

Нехай в ненаситi своiй

Жадливими устами дарма ловить

Примарну iжу i пиття, —

Коли б i не вдалось менi його пiдмовить,

То вiн би й сам пропав без вороття.

Увiходить учень.

Учень

У цьому мiстi я новак,

Сюди осмiливсь завiтати,

Щоб мужа вченого пiзнати,

Якого тут шануе всяк.

Мефiстофель

Вельми вдячний вам за цюю честь,

Та таких, як я, немало есть.

Ви що, уже взялися за науку?

Учень

О, приймiть мене пiд вашу руку!

Я з щирим серцем сюди прийшов,

Є й грошенята, й свiжа кров.

Довго мене не пускала мати,

Та дуже хочу мудрiсть пiзнати.

Мефiстофель

Тодi на мiсцi ви якраз.

Учень

Признатись, сумно якось у вас:

Усi цi мури, всi цi зали

Менi до серця не припали.

Мов нежива оселя ця —

Анi зела, нi деревця,

А як за парту я сiдаю —

І слух, i зiр, i ум втрачаю.

Мефiстофель

Та тут у звичцi дiло все.