Фауст

Тож джерело неповторностi свiту мiститься не так у самiй реальностi, як у суб'ектi, що надiляе реальнiсть властивостями свого багатого внутрiшнього свiту. Свое злиття з реальнiстю iндивiд сприймае як творчий акт, наповнений почуттям емоцiйноi зворушеностi й розчуленостi, навiть патетичноi схвильованостi, що, по сутi, й становить суть сентиментального переживання.

Надзвичайно поширеною в нiмецьких «штюрмерiв» була тема природи. У «Майськiй пiснi» юного Гете годi шукати рацiонально впорядковану панорамнiсть чи певну ландшафтнiсть природи.

Погляд поета рухаеться розкуто, свавiльно, навiть хаотично, пiдпорядковуючись настрою внутрiшнього радiсного збудження. Поет переносить на природу свiй радiсний настрiй i таким чином витворюе власний автопортрет. В iнших юнацьких поезiях Гете природа постае то бурхливо-збудженою, то лагiдно-тихою й iнтимно-нiжною, то злою й ворожою, то тривожно-мiстичною. Але щоразу перед нами по-рiзному розкриваеться сам поетичний суб'ект, завжди перед нами – образ самого поета.

Проте у своiх «штюрмерських» творах Гете розвинув стиль сентименталiзму до вимiрiв, цiлком чужих Руссо. Про це свiдчить явище, назване «штюрмерським iндивiдуалiзмом». Герой постае як окрема психологiчна «монада» (Лейбнiц), вiн сам е для себе джерелом духовноi сили, морального закону i психологiчноi самодостатностi. Образ «монадичного» героя постае перед нами у «Великих гiмнах». У «Прометеi» герой кидае звинувачення в обличчя самому Зевсу! Прометей – сам для себе моральний закон i джерело духовноi незалежностi.

Таке сприйняття античностi було чуже французьким класицистам.

Не все однаково чiтке й недвозначне в цих гiмнах, часто iх змiст загадковий. Тут i мимолiтнi порухи душi, й не усвiдомленi самим поетом переживання. Це знаменитий штюрмерський стиль, де загадковiсть i недомовленiсть – один iз засадничих елементiв. Образи природи iнодi химернi, фрагментарнi, уривчастi. Але в них читач угадуе вже щось «фаустiанське»: природа постае рiзноманiтна, несподiвана, щедра на дива, часом навiть грiзна й страшна.

У «Ганiмедi» Гете прагне передати акт поетичного натхнення, одержимiсть людини творчим духом природи. Невинний, нетямущий Ганiмед – це образ людськоi душi. Невiдома сила, що раптово пiдносить його до неба, – це натхнення як вияв вищого творчого духу. І ось невиннi очi дитини бачать те, чого не дано побачити бiльш нiкому. Обранець – вiн! Ганiмед жадiбно всотуе в себе незабутнi враження.