Стук у браму

Значить, ця людина тобi байдужа… повтори: байдужа. Але вона й безпечна, як з’ясувалося. Тому йди з ним далi на Лаврiнову гору, бо ти вже на шляху туди прекрасноi ночi, але не заважай йому говорити i розважайся по-своему, цим – скажи це тихо – ти захистиш себе найкраще».

II

Забави, або доказ того, що жити не можна

1. ЇЗДА ВЕРХИ

Напрочуд спритно я вже скочив на плечi свого знайомого i, штовхаючи кулаками в спину, змусив його тiкати пiдтюпцем. А коли вiн ще комизився i часом навiть зупинявся, я бив його чобiтьми по животу, щоб осмiлити.

Це вдалося, i ми з хорошою швидкiстю проникали чимраз далi вглиб великого, але ще невикiнченого краю, де був вечiр.

Путiвець, яким я iхав, був кам’янистий i помiтно йшов угору, але якраз це менi подобалося, i я змушував його стати ще кам’янистiшим i крутiшим. Варто було моему знайомому спiткнутися, як я тягнув його за волосся вгору, а варто було йому застогнати, лупив кулаками по головi. При цьому я вiдчував, яка корисна для мого здоров’я ця вечiрня iзда верхи в цьому гарному настроi, i, щоб зробити ii ще скаженiшою, я пускав на нас довгi пориви зустрiчного вiтру.

Тепер я ще й збiльшував на широких плечах свого знайомого пiдскоки при iздi верхи i, обома руками вчепившись в його шию, далеко закидав голову i дивився на рiзноманiтнi хмари, якi, слабкiшi за мене, незграбно летiли за вiтром. Я смiявся i тремтiв вiд вiдваги. Мое пальто розiпнулося i давало менi силу. При цьому я мiцно зчiплював руки, вдаючи, нiби не знаю, що тим самим душ? свого знайомого.

А в небо, що його менi поступово закривали викривленi гiлки дерев, якi росли з моеi волi край дороги, я в гарячцi руху кричав:

– У мене ж е iншi справи, крiм того, щоб вiчно слухати любовну маячню. Чому вiн прийшов до мене, цей балакучий закоханий? Вони всi щасливi i стають особливо щасливi, коли iнший це знае. Вони думають, що у них зараз щасливий вечiр, i вже тому радiють майбутньому життю.

Тут мiй знайомий впав, i, оглянувши його, я побачив, що у нього важко поранене колiно.

Що користi вiд нього бiльше не було, то я залишив його на каменях i тiльки свистком спустив з висоти кiлька шулiк, якi слухняно i з поважними дзьобами сiли на нього, щоб його охороняти.

2. ПРОГУЛЯНКА

Я незворушно пiшов далi. Але, боячись, що пiшки гiрською дорогою йти буде важко, я змусив дорогу робитися дедалi пологiшою i нарештi спуститися в долину.

Каменi зникли з моеi волi, вiтер затих i загубився в вечорi.