Том 3. Палімпсести. Таборові записки

Том 3. Палiмпсести. Таборовi записки

Василь Семенович Стус

До цього зiбрання творiв увiйшов практично весь творчий доробок унiкального украiнського письменника. Василь Стус – украiнський поет-шiстдесятник, майстер фiлософськоi, лiричноi а також сатиричноi поезii. Новатор та експериментатор в сучаснiй украiнськiй поезii. Численнi стилiстичнi прийоми верлiбрiв та рим увиразнюють поетику його вiршiв. Вiршi Стуса наповненi фiлософсько-експресивними образами шляху, долi, мотивами самотностi i боротьби, смертi i осмислення призначення людини.

У багатьох поезiях також вiдображенi внутрiшнi переживання автора пiсля арешту та рефлексii щодо табiрного iснування. Є у нього i натурфiло-софськi роздуми щодо краси свiту, якi поеднуються з життествердними закликами до духовноi боротьби. За переконання щодо необхiдностi збереження й розвитку украiнськоi культури зазнав репресiй з боку радянськоi влади, його творчiсть була заборонена та частково знищена, а вiн сам був засуджений до тривалого перебування в мiсцях позбавлення волi, де й загинув. Герой Украiни посмертно.

Василь Стус

ТОМ 3

ПАЛІМПСЕСТИ

ТАБОРОВІ ЗАПИСКИ

ПАЛІМПСЕСТИ

Благословляю твою сваволю дорого долi, дорого болю!

У новiй збiрцi – вiршi, написанi мiж 1971-77 роками.

В нiй – моi болi й радощi, мрii й передуми, спогади й снiння, образки життя.

ЧАСТИНА ПЕРША

* * *

Гойдаеться вечора зламана вiть,

як костур слiпого, що тичеться в простiр

осiнньоi невiдi. Жалощiв бростi

коцюрбляться в снiннi – а дерево спить.

Гойдаеться вечора зламана вiть

туга, наче слива, рудою налита.

О ти всепрощальна, о несамовита

осмутами вмита твоя ненасить.

Гойдаеться вечора зламана вiть,

i синню тяжкою в осiннiй пожежi

мiй дух басаманить. Кiнчилися стежi:

нам свiт не належить – бовваном стоiть.

Шалена вогненна дорога кипить.

Взялась кушпелою – обвiтренi крони

всю душу обрушать у довгi полони,

i згадкою – вечора зламана вiть.

І сонце – твое, простопадне – кипить.

Тугий небокрай, погорбатiлий з лютi

гiрких дорiкань. О пiддайся покутi

самотностi! (Господи, дай менi жить!)

Удай, що обтято дорогу. Що спить

душа, розколошкана в смертнiм орканi

високих наближень. На серця екранi

гойдаеться вечора зламана вiть.

Гойдаеться вечора зламана вiть,

неначе розбратаний сам iз собою.

Тепер, недорiко, подайсь за водою

(а нишком послухай: чи всесвiт —

не спить?).

Усесвiт – не спить.