Стук у браму

Я бачив тiльки, як вони нахиляли голови убiк i як згинали спини, бо ноша у них була незвичайна. Я злякався за них, помiтивши, що вони втомилися. Тому я пильно стежив, коли вони ступили на траву берега, а потiм ще рiвним кроком пiшли по мокрому пiску, поки нарештi не занурилися в тонкi заростi очерету, де обидва заднiх носii зiгнулися ще нижче, щоб зберегти ношi в горизонтальному положеннi. Я мiцно зчепив пальцi. Тепер, роблячи крок, вони мусили високо пiднiмати ноги, а вiдтак iхнi тiла блищали вiд поту в прохолодному повiтрi цього мiнливого дня.

Товстун сидiв спокiйно, поклавши руки на стегна; довгi стебла очерету били його, розпрямляючись за переднiми носiями.

Рухи носiiв ставали все менш рiвномiрними у мiру того, як вони наближалися до води. Часом ношi гойдалися, наче вони вже на хвилях. Калюжки в очеретах потрiбно було перестрибувати або обходити, бо вони могли виявитися глибокими. Одного разу пiднялися з криком дикi качки i круто влетiли в хмару. Тут я побачив у короткiй гримасi обличчя товстуна; воно було геть неспокiйне.

Я встав i незграбними стрибками помчав кам’янистим схилом, який вiддiляв мене вiд води. Я не звертав уваги на те, що це було небезпечно, думаючи тiльки про те, щоб допомогти товстуновi, коли його слуги не здолають бiльше його нести. Бiг я так нерозважливо, що не змiг зупинитися внизу бiля води i, трохи пробiгши по хлюпкiй водi, зупинився лише там, де вода була вже менi по колiно.

А на тому березi слуги, згинаючись, дiйшли з ношами до води i, утримуючись за допомогою однiеi руки над неспокiйною водою, пiдпирали ношi чотирма волохатими руками, так що було видно незвично пiднятi м’язи.

Вода пiдступила спершу до пiдборiдь, потiм пiднялася до ротiв, голови носiiв позакидались, i ношi впали на плечi. Вода захлюпувала вже перенiсся, а вони все ще не припиняли зусиль, хоча не дiсталися i до середини рiчки. Тут на голови переднiх упала невисока хвиля, i всi четверо мовчки потонули, захоплюючи за собою ношi своiми ручиськами.

Вода стрiмко ринула слiдом.

Тут iз краiв великоi хмари пробилося низьке свiтло вечiрнього сонця, воно осяяло пагорби й гори на обрii, тодi як рiка i мiсцевiсть пiд хмарою були висвiтленi неясно.

Товстун поволi повернувся в бiк течii, i його понесло вниз по рiчцi, наче iдола з якогось свiтлого дерева, який виявився непотрiбним i тому полетiв у рiчку. Вiн плив по вiдбивку хмари.