Стук у браму

І саме тодi, коли я подумав, чи не сходити менi до них на квартиру, я побачив тебе, здивувався спершу, побачивши валiзу, i гукнув тебе. Але зараз уже занадто пiзня година для вiзитiв, заходити до Гiллемана не вельми зручно.

– Звичайно. Значить, у мене все-таки будуть знайомi за мiстом. Панi Гiллеман, до речi сказати, я нiколи не бачив.

– А вона неабияка краля. Вона бiлявка i зараз, пiсля хвороби, блiда. У неi найгарнiшi очi, якi я коли-небудь бачив.

– Даруй, як виглядають красивi очi? Це погляд? Я нiколи не вважав очi гарними.

– Добре, я, можливо, трохи передав кутi меду. Але жiнка вона гарна.

Крiзь скло кав’ярнi на першому поверсi видно було, як читали i iли чоловiки, що сидiли бiля вiкна за трикутним столом; один, опустивши газету на стiл, високо тримав фiлiжанку, вiн скоса поглядав на вулицю. За цим столом бiля вiкна всi стiльцi й начиння у великому залi кав’ярнi були зайнятi гостями, якi щiльно сидiли маленькими кружками. [Двi сторiнки пропали.] – Випадково, однак, ця справа виявилася не такою вже неприемною, чи не так? Багато хто взяв би на себе цей тягар, хочу я сказати.

Вони вийшли на досить темну площу, яка на iхньому боцi вулицi починалася ранiше, бо протилежна сторона височiла далi. На тiй сторонi площi, уздовж якоi вони йшли, стояла безперервна шеренга будинкiв, вiд ii кiнцiв два спершу далеких один вiд одного ряди будинкiв йшли в невиразну далину, де, мабуть, з’еднувалися. Тротуар бiля будинкiв, здебiльшого маленьких, був вузький, лавиць не було видно, екiпажi тут не iздили.

Залiзний стовп у кiнцi вулицi, з якоi вони вийшли, пiдтримував кiлька лiхтарiв у виглядi двох кiлець, якi висiли одне понад одним. Полум’я в формi трапецii горiло мiж скельцями, скрiпленими пiд схожою на вежу широкою темрявою, як у кiмнатцi, i не знищувало темряви за декiлька крокiв од себе.

– Ну, тепер-то вже напевно занадто пiзно, ти приховав це вiд мене, i я спiзнився на потяг. Чому? [Чотири сторiнки пропали.]

… – так, хiба що Пiркерсгофера, ну, а вiн…

– Це прiзвище зустрiчаеться, по-моему, в листах Беттi, вiн шляховик, чи не так?

– Так, шляховик i неприемна людина.

Ти визнаеш, що я маю рацiю, тiльки-но побачиш цей товстий носик. Так, скажу тобi, коли ходиш з ним нудними полями… Втiм, його вже перевели, i на тiм тижнi вiн, думаю i сподiваюся, поiде звiдти.

– Стривай, ти перш сказав, що радиш менi залишитися на сьогоднiшню нiч тут. Я обдумав це, так не можна. Я ж написав, що приiду сьогоднi ввечерi, вони чекатимуть мене.